Комікс про Україну

FNAC– це мережа культурних магазинів у Франції. Тут є все, що може запезпечити культурні потреби: книги, комікси, фільми, музика, відеоігри і навіть продаж квитків на концерти або виставки. Подорожуючи серед книжкових полиць і серед нових надходжень коміксів я побачив «Українські зошити» (спогади радянських часів) італійця Ігорта.

Ігор Тувері (Ігорт) – відомий автор, котрий майже два роки провів на Сході України, спілкуючись з різними людьми. Комікс «Українські зошити» – це початок циклу коміксів про історію Радянського Союзу, заснованого на розповідях свідків. Малюнки виконано з використанням темних кольорів, а червоний колір автор використовує для забарвлення прапорів та крові. Комікс вийшов італійською мовою в Італії на початку 2010 року, нині його перекладено французькою.

Автор починає свою історію похмурими розповідями про ракетне місто Дніпропетровськ, де протягом трьох днів відсутня вода. І, за словами автора, якщо налити повну ванну води, то вода покривається зеленим мохом... На наступній сторінці певний Андрій розповідає, що при Радянській владі не можна було брати лікарняні, адже за це звільняли з роботи, а тих, хто був закордоном, вважали шпигунами.  Далі Ігорт змальовує загадкову загибель у тирі обласного прокурора Володимира Чуби. Йому хтось розповідає версію політичного вбивства у зв’язку зі зміною політичного курсу. Потім йдуть малюнки про середню зарплату українських працівників і оплату за житло, а черговий оповідач Ваня пояснює, що житло в Дніпропетровську коштує дорого, тому що дві родини визначають ціни на житло і сотні тисяч людей проживають у передмістях. До передмість дуже важко дістатися: Ігорт змальовує умови проїзду у переповнених маршрутних таксі та довгі черги до них. Ігорт малює і описує розповідь про дівчину Аню, котра потрапила під дощ і наступного ранку прокинулася... без волосся.

Після того про неї не надходило звісток, адже жителі таких міст, як Енергодар, не мають права розповідати про те, що коїться. Після такого не дуже приємного вступу, Ігорт малює розповіді випадкових людей. Серафима Андріївна народилася у Житомирській області і дитиною пережила голодомор. Вони їли все що могли знайти: їжаків, вужів, різноманітні корінці і боялися заходити в сусідні села, адже там крали і їли людей... Ігорт дуже влучно вставляє в розповіді історичні факти. Зокрема, що голод 1932-1933 років є штучним, адже конфіскація зерна знищила в українців почуття господаря на своїй землі. З 42 мільйонів українців 80% були власниками маленьких земель («кулаки») і відмовлялися від колективізації. Сталін прийшовши до влади імпортував західні технології для індустріалізації, експортуючи українське зерно. Коли українські селяни і інтелігенція не захотіли ліквідації приватної власності, Сталін сказав Кагановичу «Ми її втрачаємо!» і терміново організував збори... Депортація «кулаків» почалася 1 червня і закінчилася 9 липня 1931 року. Серед 131 409 депортованих налічується 4 787 чоловіків, 38 764 жінок і 45 858 дітей...  

Змальовується також доповідь шефа регіонального департамента ОГПУ Крауліса, де описуються факти канібалізму і ціни на м’ясо собаки (12 рублів за кілограм) і коня (7 рублів/кг). В той же час, американський журналіст Уолтер Дюранті пише, що ніякого голодомору немає і люди гарно харчуються. За це він отримує премію Пулітцера... Микола Васильович торгує посудом на базарі. Він розповідає про жахи німецької окупації і нестерпні умови праці на підприємстві. А Марія Іванівна перед торгівельним центром «Мостсіті» пропонує перехожим перевірити вагу за декілька копійок. Автор малює її схожою на Юлію Тимошенко. Марія Іванівна також пережила голод: їх врятувала корова, яка давала молоко. Згодом в Марії народилася дочка, котра поїхала працювати інженером на ядерному об’єкті у Північній Кореї. Вона повернулася з раком щитовидної залози...

Микола Іванович навпаки пригадує радянські часи з ностальгією: спершу він був трактористом, адже начебто люди швидко забули про голод і працювали на землі. За його словами, тоді всюди було все доступне. Кожен, хто працював в колхозі мав власне житло, іншим допомагала влада. А зараз: «За время Независимой Украины за 18 лет умерло 7 миллионов человек, работы нету, цены очень кусаются и просвета не видно в конце тоннеля». За його словами, в епоху капіталізму люди думають лише про себе, а землі покинуті. Ігорта дуже зачепила фраза «землі покинуті», адже йому прикро, що багата, квітуча і незалежна нація, котру вважали «горищем Європи», зараз доведена до бідності.

Закінчує Ігорт комікс розповіддю про радіацію, що дерева жовкнуть за декілька хвилин, що за словами прокурора Київщини Олександра Гардецького 27 радіоактивних ящиків закопано у Чорнобилі і вони забруднюють Дніпро, що на базарах можна придбати фрукти, овочі і дичину з зони відчуження, а аномальну триметрову рибу, котру назвали «Петя» вже подають в деяких ресторанах...

Епілог коміксу: Україна шукає міжнародної підтримки щодо визнання голодомору спланованим геноцидом. А у Москві з першого квітня висітимуть гігантські плакати Сталіна. «Хай усміхається», наполягають російські комуністи. Хоча комікс виглядає дещо апокаліптичним, негативно показує українські реалії і деякі розповіді можна піддати сумнівам, однак це чудова спроба показати Європі справжню історію України.