Кузя помер. Залишилось інтерв'ю. Останнє інтерв'ю з Сергієм Кузьмінським

Щойно написав друг смс – не стало Кузі. Перевірив цю інформацію – так і є. Востаннє ми спілкувалися пів року тому. Кілька хвилин мовчанки. Важко повірити. Місяць тому «Гадюкіни» вагалися – збирати чи не збирати гроші на лікування Сергія Кузьмінського, незмінного лідера легендарних «Братів Гадюкіних», наймогутніших українських рок-колективів.

Кузя знав, що хворий на рак, але не афішував цього. Це ніколи не потрапляло в ЗМІ, Кузьмінський не хотів піару на своїй хворобі. Останні роки Кузя жив у Москві з дружиною Настею. Рік тому Кузя пообіцяв зробити ремікс на «Літо буде» Мертвого Півня. Але не встиг… Останнім часом Сергій займався саме електронною музикою. Записав спільний проект з Аліком Мохом з «Перкалаби» – «Ті Хто Відають».

Дивіться також підбірку кліпів Братів Гадюкіних.

Коли Кузьмінський ще не ліг у лікарню, ми записували інтерв’ю для «Дзеркала Тижня», а перед тим ще й для «1+1», після розшифровки залишилося багато запитань, але поставити їх не встиг вже я. Отже, подаю його так, як воно було.

 - Чому так довго записував свій перший електронний альбом? І як це відбувалося?

 - Ну я б не сказав, що довго писав. В основному час ішов на те, щоб зібрати студійний сетап, який би більш менш відповідав вимогам. Враховуючи те, що все зараз так бурхливо розвивається і протягом двох років з’являються дівайся, які в багато разів розширюють можливості і якість… От слухаю я зараз цей реліз і думаю: боже, яке лайно, як жахливо звучить! Пишу в основному вдень, бо студія у мене домашня і сусіди бунтують. А ми добре знаємо, що таке «російський бунт»…

 - Багато грошей йде на техніку? Ти вважаєш це вкладом в майбутнє?

 - Грошей на техніку з кожним роком все менше… Але є підозра, що коли ми вступимо нарешті у цивілізовану еру, багато грошей ітиме саме на софт.

 - До речі, пам'ятаю ти казав після концерту «гадів» в києві, що зробив це виключно заради бабла на оновлення студії. чи пішло те бабло в студію і чи не думаєш зробити ще кілька таких вилазок?

 - Насправді, все, що я тоді зрубив, витратив до копійки на апґрейд. Від концертів стійко відмовляюсь, не дивлячись на те, що пропонують золоті гори. («Гадюкіни» таки виступили після цього на «Чайці» в Києві)

– Немає бажання?

 - Недостатня мотивація.

 - До речі – мене здивувало оновлення сайту Гадюкіних. гурту немає, а сайт ожив. Як так?

 - Ти знаєш, я, чесно кажучи, не в курсі навіть, хто цим займається. Знаю, що є якісь молоді хлопці… А на яких умовах вони це роблять – ані гадки.. Найімовірніше, що це – просто самодіяльність. Адже платити за це нікому.

 - Як ти ставишся до того, що тебе асоціюють виключно з Гадюкіними? Адже в Україні не так вже й багато людей знають про твою діяльність..

 - Та мені накласти загалом. У світі не так багато людей, чиї асоціації мене хвилюють.

 А якщо бути точним – то їх всього двоє, при чому одна з них – мій собака.

Пес Кузьмінського на ім'я Мокко Максимум Джакер – особливий. Він переможець багатьох конкурсів, шестикратний чемпіон Росії, віце-чемпіон Європи і має навіть власний сайт (www.mm-jacker.ru).

 - А інше – це дружина? Читав, що вона тебе надихає на нові витвори. А як ставиться до витрачання грошей на апґрейди?

 - Ну вона і сама досить схиблена на техніці. Вона – айтішник, так що сам розумієш – у кожній кишені ґаджет.

 - Допомагає більше з технікою чи з музикою? І як?

 - З технікою. Мати вдома власного системника – це щастя для музиканта, особливо у нашій Країні Ламаного Софту.

 - Розкажи про своїх сусідів Ми зачепили цю тему. Як вони виражають своє незадоволення?

 - Ну насправді все не так страшно. Сусіди згори захоплюються спортом. Син ходить на футбол до спортивної школи, любить побуцати м’ячика у квартирі. А тато купив тренажер і тягає залізо. А залізо іноді падає на підлогу… Тому на будь-яке їхнє незадоволення у мене є хід у відповідь. А сусіди знизу – молода пара. Їх вдень взагалі ніколи нема. Тому особливих проблем нема.

 - Скільки кімнат займає студія?

 - Дивне питання. Одну, звісно.

 - Чи комфортно тобі в Москві? Є таке місто, де б ти мріяв жити?

 - У Москві – по-різному. Вбивають відстані і затори. Але саме з цього приводу багато робиться, щоб полегшити людям цю ситуацію. Я маю на увазі інфраструктуру. Але все одно хочеться жити у місті, в якому можна куди-небудь дійти пішки. Дуже комфортно почуваюсь у Чорногорії. Але поки що не можу собі дозволити бувати там довже, ніж місяць. Можливо, згодом вийде.

 - Де саме тусуєш у Чорногорії?

 Там в мене є свої кєнти — місцева циганва. Вони дали мені поганяло — Кустуріца. Бо я постійно споюю їх цуйкою і примушую співати. Вони живуть в Старому Барі . Є місто Бар на узбережжі. Там, здається, одні росіяни живуть. А в горах над ним — Старий Бар. Там був на початку століття минулого арсенал і порохові склади. І в якийсь момент все шарахнуло — розірвало півміста. Так розірвало, що вирішили не відновлювати. І туди потроху заселилась циганва — тобто справжній Кустуріца. Туристів ніколи не заносить в ті краї — там небезпечно.

– Повертатися в Київ не бажаєш?

 - Ну, я не знаю, чи можна це називати словом «повертатись». Для мене Київ рідним містом ніколи не був. Хоча я прожив там кілька приємних років і наразі із задоволенням пожив би в Києві рік-другий. Справа ж іще от у чому: я ж таки виріс у центрі давнього міста – звик до вузеньких вуличок і старих будинків. А в Москві таких місць майже немає, а якщо і є, то жити там практично неможливо. Тобто, з одного боку, за московськими мірками ми живемо дуже вдало: захід Москви, елітний будинок, озеро, ліс – чисте повітря і всьо такоє… Але іноді хочеться вийти з дому і, пройшовши 50 метрів бруківкою, тупо зайти до кнайпи випити кави і чарку коньяку.

 - Але в Києві зараз не так вже й просто жити.

 - Та, нас, звісно, лякають пробки на мостах кожен ранок і вечір. Але налякати москвичів київськими пробками — важко. Що в Києві називається пробкою — в Москві – «медленно. но едем!»

 - І які рекорди?

 - Останній рекорд був, коли ми їхали до Євгена Тарана в гості на Ординку з бібліотеки Леніна. Це пішки 20 хвилин, а їхали — 4 години. Причому машину по дорозі не було, де кинути.

 - Велосипеди не пробували?

 Вони в нас є! Візьмемо в Київ по-любому. Але велоси — то таке, за пивом в сільпо зганяти. А от по Києву з його горбами на велосипедах — не дуже і покатаєшся.

 - Ну а як в Москві на велосипедах — не страшно їздити?

 В Москві не те, що їздити — ходити страшно. У нас тут нещодавно КамАз збив великого російського письменника Сорокіна на мотороллері під вікнами. Мотороллер — в гівно, а письменник отримав легкі тілесні. Зате, якщо навчився їздити на машині по Москві — то тобі вже нічого в цьому житті не страшно (сміється).

 Настя, пам'ятаю, перший раз коли сама виїхала — проїхала кілометр, зупинилась на узбіччі і каже — все! Телефоную дилеру і продаю тачку нафіг! А зараз їздить по «мкаду» виключно в четвертому ряду не менше 130 кілометрів на годину.

 - Ти слідкуєш за тим, що виходить в Україні? Що тобі подобається? Може бачиш якісь проблеми українського музичного ринку?

 - Я тісно спілкуюсь з багатьма електронниками, бо це найцікавіша і найкреативніша на даний момент публіка у світі музика. Гітаристи мене давно вже не цікавлять. А шоу-бізнес український не цікавить тим більше.

 - Маєш інтернет-залежність?

 - Мене бісить це формулювання. Його вигадали ідіоти, які вимикають комп’ютер кнопкою на моніторі. Це те саме, що і залежність від душу, унітазу, кавоварки чи телефону. Так, мені раз на місяць потрібен двадцятикілограмовий мішок собачого корму, і я замовляю його через Інтернет. Я залежний від Інтернету? Звичайно. Але я можу поїхати в магазин і самотужки притягти на горбу цей мішок. Ось, поки з тобою теревенимо, майже доробив новий трек.

 - А взагалі залежності? Ти певний час був залежним від наркотиків. Чи не є така залежність тим самим, що залежність від музики?

 - Я справді був залежним від опіуму. Це – важка і рідко виліковна хвороба, і я б не став додавати в купу до цього якісь інші залежності, бо там все на фізичному рівні. Ясна річ, що коли метаболізм відновлюється, у будь-якому разі треба психіку перемикати на якусь іншу залежність, і мені здається, що музика і комп’ютер – це не найгірший варіант. Он люди у свідки Ієгови йдуть або до цього, як його… бариги колишнього з Виноградаря. Адаеладжі.

 Нещодавно по ТБ бачив про Чистякова з гурту «Ноль». Капець, шкода пацана! Ходить чмо таке з пачкою «Сторожових веж» у сумці по квартирах:: погляд такий самий, як і у героїнщиків – нічого не змінилось.

 - А ти ніколи не допомогав вилікуватись від залежності кому-небудь? Чи не виникало такого бажання?

 - Я, коли приїхав з Бельгії, навіть організував у Львові групу анонімних наркоманів. Привіз із собою купу літератури і всіляких аксесуарів. Десь близько півроку збирались.

 - Багато вас було?

 - Думаю, що було там кілька людей, яким це реально допомогло... Та ні, напевно людей 10-12. А потім мусори розігнали. Мені тоді аж довелось злиняти зі Львова, бо опери сказали, мовляв, посадимо тебе все одно, і пофіґ, що ти не вживаєш більше.

 - Чому? А які аксесуари можуть допомогти наркозалежним?

 - Там є купа своїх ритуалів. Припустимо, людина зістрибнула і протрималася місяць – і це вже святкується усією групою. І видається такий брелочок з надписом «Чистий і спокійний цілий місяць». Багато таких дрібниць різних. Це ж, по суті, така психотерапія.

 У Кузьмінського дзвонить телефон.

 - Подзвонив щойно український письменник Адольфич. Зараз у гості заїде. Приїхав, напевно, за гонораром.

 - Часто приймаєш гостей? Взагалі – любиш гостей і гостювати сам?

 - Угу. Я – хлібосол. Але сам по гостях не дуже. Хіба що, якщо знаю, що там ніхто не буде обламувати мої звички.

– Звички? Які?

 - Ну, типу, не женуть палити на сходи.

– Розкажи про «ґоу-транс». Як ти до цього дійшов?

 - Дзвонить мені цей журналіст, який написав про мене таку дурницю, і питає, як мені інтерв’ю. Я кажу: «Особливо тобі вдалося з ґоу-трансом». З серії «Журналістег обісрався». А ґоу-транс, між іншим, – хороша, позитивна і потрібна у певних місцях і у певний час музика.

 - А як ти називаєш свою музику? І розкажи, коли вперше зайнявся цим серйозно.

 - А те, що я роблю, я навіть не знаю, як називається. Бо кількість прослуханої за все життя музики не дає зосередитись на чомусь конкретному. От зараз сиджу, роблю тек-хаус. А вчора робив якийсь чіл брейкбітовий. Завтра взагалі нью-джаз робитиму. Справа ж не в цьому насправді.

 - А в альбомі поєднуються які напрямки?

 - Фіг зна. Візьми і послухай. Компутерна музика, коротше.

 - Коли вперше зайнявся цим серйозно?

 - Так а серйозно ще не зайнявся. Серйозно – це коли приходять пацани з Голівуду і говорять: «Ось тобі лимон – давай, пиши музон до «Зіркових війн». А поки що все в мінусах. Зате маю час і наснагу.

Інтерв`ю ще буде доповнюватись, розмова була довгою...

Сумно?Ком висловлює співчуття родичам, друзям та поціновувачам творчості Сергія Кузьмінського.