Леонід Фінкельштейн: «Книжки починають закінчуватися...»
Економічна криза давно вже насувається на нас звідусіль. Декого звільняють з роботи, декому затримують заробітну плату. Хтось купуватиме менше м'яса і каперсів, а хтось - менше ходитиме в кіно і більше братиме книг в бібліотеці, а не купуватиме їх. Ситуація кризи є загрозливою не лише для металургії або нафтовидобувної галузі - впритул вона торкається і книговидання. Про це і про багато іншого ми говорили з головним редактором видавництва «Факт» Леонідом Фінкельштейном.
- Чи впливатиме економічна криза не лише на наші шлунки, але й на нашу духовність, принаймні – якщо говорити про видання книг?
- На мою думку – економічна криза в усьому світі – це коли погано багатим, а економічна криза в Україні – це коли погано бідним і середнім… Що ж до книжок, то якщо говорити про наше видавництво – відверто скажу, що книжки продаються останнім часом краще, тобто краще, ніж до кризи. І це зрозуміло чому: якщо раніше книжка коштувала приблизно стільки ж, скільки півкіла ковбаси, то зараз – як триста грамів. Тому якраз у цьому сенсі все нормально… Але – книжки починають закінчуватися, і біс його знає, за що їх додруковувати… Якщо раніше ми розвивалися і видавали зарплати за рахунок продажів, а додруковували книги за рахунок замовних видань, то зараз кількість замовлених робіт значно зменшилася, і важко знайти ресурси для друку нових видань.
- Чи не вважаєте ви, що для видавництв ця ситуація є типовою, тому держава має налагодити певне кредитування в ці складні часи?
- Тут – дивлячись що мати на увазі під словом «держава»: деякі державні інституції? Чи деяких можновладців? От державні інституції – наприклад – Держтелерадіо – допомагають поширенню книг через надання доступу до ефіру письменникам та видавцям. Наприклад – мені сьогодні. Але насправді – що від держави потрібно? А потрібно, щоб не ми з тобою – а вона відповідала на це запитання. Держава пропонує нам продовжувати відроджувати українську духовність? Дайте посил! Я від держави ніяк не можу отримати посилу – яка книга їй потрібна: україномовна чи російськомовна? Українська чи російська? Україномовна, українська книга повинна коштувати дешевше. За рахунок чого – це вже має думати держава: пільги в оподаткуванні, збільшення ввізного мита, що ще? Хай держава мені як видавцю чесно скаже: вона зацікавлена в україномовній, в російськомовній книжці чи вона й далі хоче працювати на російський книжковий ринок? І сказати це повинна вона не словами, а конкретними справами: преференціями, фінансовими втручаннями тощо. Я переконаний, що єдине, що може зараз реально допомогти українській книзі – це нормальні комерційні кредити під розвиток видавництвам – а не одиночні гранти, якими харчуються окремі видавництва.
- А були у «Факту» якісь цікаві історії або співпраці з державою, або з владою, якісь цікаві спільні проекти вдалі, щось подібне?
- Ось – радше цікава, показова історія. В 2003 році наше видавництво випустило книгу, на якій було написано – на задній сторінці обкладинки – «Так Ющенко». Ми були перші, ми не злякалися подібної заяви. Подзвонив мені відомий функціонер тодішньої партії «Наша Україна», і сказав – якщо ви поставите рекламу – віддячимося після перемоги. Рекламу ми поставили. Як ти думаєш – чого він мені нічим не відплатив? Поясню: він не вірить, що була перемога. От я чекаю – коли він повірить, що була перемога і нам віддячиться.
- Може тому багато хто з нас у перемозі розчарувався, що в неї ніхто не повірив саме там – у владі?
- Може й так… Якщо повернутися до держави і цікавого – от нещодавно держава дала точний посил – щоби горілка коштувала не менше 14 гривень – бо держава зацікавлена в тому, щоби палена горілка не продавалась. Мені таких посилів – окрім слів «треба» - ніхто ніколи не давав…
- До речі, цікаво було б ввести як термін – «палені книжки» на противагу «палп фікшн»…
- …Чому ні? А щодо горілки – а чим видавці не бізнесмени? Але ми бізнесмени іншого штибу. Подивись – українську поезію в бізнес-обіг країни видавництво «Факт» ввело чи не ввело? Ввело. І в мене сьогодні поетичні доробки продаються не гірше, ніж проза. Я навіть не кажу про вдалі одиничні випуски молодих і знаних авторів – Кіяновської, Савки, Андрусяка, того ж Лазуткіна… В нас друкуються такі сучасні класики, як Герасим’юк чи Федюк. А «Зона Овідія» (поетична серія видавництва «Факт» - fakt_ura) – серія на 50 книжок – чи не найчисленніша в країні – і всі видані – справжні таланти, жодної графоманії! І книжки ці продаються. Он був на Медвіні поетичний вечір за участі Оксани Забужко і Василя Герасим’юка – а їхніх книжок не було…
- Розпродали?
- Так! Вони закінчились! А чому я не друкую нові? З цього треба й починати – немає на це грошей… Знов таки – я чекаю на спонсорів, я чекаю можливість ці гроші заробити. Або – нормальні кредити. Я не боюся брати кредити – бо я маю з книжки значно більше, аніж відсотки кредитування.
- Це означає, що від «Факту» не варто очікувати нових поетичних книг?
- Поки що, нажаль, – так. Доки не стабілізується процес із замовними роботами або не буде потужного кредиту – ні поетичних, ні прозаїчних книг на гонорарній основі для авторів не варто очікувати…
- На останні фактівські книги вийшло чимало рецензій. Чи впливають рецензії на видавничу політику «Факту», на продажі тощо?
- Відверто кажучи – рецензії мало впливають… Поясню чому. Ми довіряємо своєму смаку і своєму вибору. Ми не боїмося, навіть коли на книгу отримуємо багато негативних рецензій, видавати наступну книгу автора. Наприклад, на «Нотр дам Д’Юкрен» Оксани Забужко негативних рецензій було більше, ніж позитивних… Але книга чудова, і що з того, що у неї так багато заздрісників? Біда в тому, що від української критики, від українського рецензування дуже мало залежить бізнес, власне – продажі, і процес зміни цієї ситуації – дуже повільний. В інших країнах книга, про яку пишуть в центральній газеті – приречена бути бестселером, а у нас – інша ситуація…
- З чим це може бути пов’язано?
- З відсутністю інституту критики передовсім. І - знову ж таки - з державою, яка не дає посилу для реального підвищення питомо української духовності, інтелектуальності. От взяти хоча би пересічну українську газету: що редакторів цікавить передовсім? Відповідь – реклама і політика. Культура – на останньому місці, а література і книговидання – взагалі мало їх цікавлять. От і відповідь на питання. Ну – і крім того – в Україні ж немає книгарень. В нас 50 книгарнеь на 770 районних центрів. Україномовна книга виходить такими накладами не тому, що вона погана – а тому, що її немає, де продавати. Тому за 4 дні книжкової виставки ми можемо продати більше, ніж за місяць у книгарнях…
