Любко Дереш: «Я є патріотом-протекціоністом»

    — Перше питання стосується екранізації «Культу». Нещодавно в інтерв’ю на радіо пролунали Ваші слова, що екранізація готується, і фільм зніматиметься закордоном. У той же час на літературній зустрічі в університеті Ви спростовували ці чутки. Чому такі розбіжності, Ви просто не бажаєте робити передчасну рекламу? І, все ж таки, чи слід нам очікувати на екранізацію?

    Наскільки я пам'ятаю, нічого конкретного про екранізацію я не говорив — ні на радіо, ні у вас в університеті. Я сказав приблизно таке, що ведуться переговори та пошуки зацікавлених в екранізації сторін.
    Наразі це просто чудова ідея, яка витає в повітрі. Коли я їздив Сходом України — Харків, Полтава, Донецьк, Запоріжжя, мене щоразу запитували, деколи по кілька разів, чи буде екранізація книги. Рано чи пізно, думаю, вона матеріалізується.

    — Серед улюблених авторів Ви повсякчас називаєте відомих фантастів Кінга та Воннегута. А якими українськими письменниками або поетами захоплюєтесь?

    Скажемо так, про Кінга та Воннегута я говорю частіше в контексті роману «Культ», адже саме ці автори великою мірою надихали мене до писання саме так, як я це робив колись. Зараз мої літературні смаки помінялися. Це стосується як зарубіжних авторів, так і наших, українських. Оскільки Ваше питання — про українських авторів, то улюбленими можу назвати Юрія Винничука, Сергія Жадана (як поета і як прозаїка), люблю перечитувати Андруховича та Єшкілєва. Слідкую за творчістю Софії Андрухович, Ірени Карпи. Люблю поезії та мелодекламації Юрка Покальчука.

    — Своїх героїв (наприклад, тих же Дарцю, Банзая, Міська) Ви зазвичай вигадуєте чи у них є реальні прототипи?

    Тут однозначної відповіді бути не може.

    — Перший роман Ви написали в 16 років, і майже одразу стали популярним та відомим серед мистецьких кіл. Як до цього поставились Ваші друзі, знайомі та просто однолітки? Чи не було заздрощів з їхнього боку?

    Те, що я став «популярним та відомим серед мистецьких кіл», не свідчить, що вищезгадані кола стали мені ближчими. Щодо людей, схильних до заздрощів, то намагаюся їх уникати. А друзі, як на мене, тим і друзі, що тішаться з наших успіхів, правда?

    — До чиєї думки Ви завжди прислухаєтесь щодо написання творів? Чи є людина, оцінка якої є для Вас вирішальною?

    Ні, такої людини (чия б думка була вирішальною) немає. Я прислухаюся до думок кількох моїх товаришів (серед них ціную поради відомого Вам Юрка Іздрика, київського мистецтвознавця Костянтина Дорошенка, письменника Юрка Покальчука), але ці люди самі по собі достатньо тактовні, щоб не нав’язувати свою думку, а просто висловлювати її.
Деколи можу показати ще «сирий» твір зовсім сторонній людині, це також буває корисно.

     — Якою буде цього разу нова книга: романом жахів чи детективною пригодою? А який жанр найбільше імпонує саме Вам?

    Обмежена альтернатива... Мені найбільше імпонують пошуки на межі різних жанрів, коли можна вільно використовувати як завгодно багато різнорідних жанрових елементів, не стаючи залежним від жодного з них.

    — Ви закінчили економічний факультет. Чим був зумовлений цей вибір: це свідомий вчинок чи Вам було загалом байдуже, яку професію одержувати? Адже, судячи з Ваших творів, Вас більше мали б цікавити природничі науки, математика? (Чи це хибне враження? =)

    Економіка — чудова галузь людських знань. У ній поєднуються математична логіка і психологія, дисципліна і творчість. Але передусім, економіку я вважаю однією із найпрактичніших галузей знань, які зараз потрібні для того, щоби почуватися впевнено в Україні. Економіка дає мені цю впевненість (схоже на рекламу прокладок).

    — Ваша героїня Терезка якось висловилась, що нібито мат є засобом сягнути мовної трансценденції. А яке Ваше особисте ставлення до нецензурної лексики взагалі та зокрема до активного використання її в творах?

    Моє особисте ставлення до нецензурної лексики багато в чому збігається з думкою Терезки.     Усвідомлений мат знімає зажатість, звільняє агресію, здатний кардинально впливати на хід дипломатичних переговорів. Щодо використання мату в літ.творах, то безумовно, кожен автор повинен вирішувати сам за себе: доречно це чи недоречно. Для самого себе я не шукаю однозначних рішень. Якщо моє внутрішнє почуття прекрасного підказує, що потрібно вживати обсценну лексику, я обов’язково прислухаюсь.

    — У 2004 році права на видання Ваших книг придбало німецьке видавництво. Що, на Ваш погляд, приваблює європейських читачів у Ваших творах? Чи не турбує Вас той факт, що з перекладом можна втратити саму атмосферу книги?

    На щастя, вже не турбує. Я мав можливість поспілкуватися з іноземними читачами моїх творів, і, наскільки я зрозумів, атмосфера при перекладі має тенденцію зберігатися. Що, в принципі, говорить про те, що атмосфера твору не закладена у мовних іграх, а в образах, ситуаціях і т.д., тобто, в тому, що надається для адекватної трансляції на іншу мову.
    В той же час, і це зрозуміло, окремі смислові пласти недоступні не тільки жителям іншої країни, але й українським читачам (наприклад, мешканцям Сходу України, або, наприклад, людям, котрі не знайомі з психоделічною культурою 70-х).
    А приваблює іноземного читача часто описання українського побуту, реалій. Для влаштованої Європи видаються дуже романтичними вимикання води, світла, сама ситуація нестабільності. Для закордонної молоді – це можливість уявити, як живе молодь в Україні.
    Гадаю, людям подобається на фоні відмінностей віднаходити щось спільне.

    — Розкажіть, будь ласка, трохи про Ваші захоплення. Окрім, звісно, літератури та музики, що дає Вам життєвої наснаги?

    Активний відпочинок на свіжому повітрі, прогулянки за місто, зустрічі з веселими, красивими, життєрадісними людьми.

    — Чим для Вас є патріотизм? Чи схильні Ви ототожнювати його з націоналізмом?

    Колись, коли я писав «Поклоніння ящірці», я себе вважав націоналістом. Зараз мої погляди стали настільки ліберальними, наскільки Ви це можете уявити. Можливо, на мене вплинула фраза, почута від Сергія Жадана, який є симпатиком буддизму: «Світ достатньо широкий, щоби вмістити в собі все». В тому числі всі відомі нам протиріччя.
    Патріотизм для мене має мирський сенс, а не духовний. Є такий вид економічної політики, який називається протекціонізмом. Він спрямовує зусилля держави на захист національного виробника. Я є патріотом-протекціоністом. Зі зрозумілих причин мені важливий економічний добробут моєї держави, культурне благополуччя титульної нації всередині країни і хороше реноме країни в зовнішньому світі. Але, на жаль, синьо-жовтий прапор, національний гімн тощо не викликають у мені духовного підйому.

    — Аж ніяково питати… Але цікавість перемагає… Чим же все таки закінчився «Архе»?!

Це мені нагадує ситуацію з «Вінні Пуха» А.Мілна 8-) Пух заснув під час промови Кролика, а коли прокинувся, попросив повторити. «З якого місця?» — спитав Кролик. «З того, на якому я заснув» — відповів Пух. 8-)
    Коротко можна сказати, що в кінці відбулося наступне:
        1. Терезка усвідомила, що вона і Дереш — це одне і те ж «Я».
        2. «Я» усвідомило, що воно — тільки літера на сторінці книжки.
        3. Книжка усвідомила, що весь текст «Архе» тільки сон-галюцинація із чорнила та білих аркушів, божественна семантично-лінгвістична синтаксично-орфографічна типографська гра, яку сама ж книжка і вела. Великий момент просвітлення/затемнення — чорна сторінка, семантичний вакуум. Ну, а далі Велике Ніщо знову реалізує свої безмежні потенції й приймає подобу сонечка семикрапкового, найгармонійнішої істоти на Землі...