Сергій Жадан: «У нас нині з голодомору зробили „макдональдс“»

Популярний український літератор Сергій Жадан, відомий, зокрема, як автор поетичних та прозових текстів на соціальну тематику, каже, що йти у політику нині – не модно. Один із найцікавіших представників літератури 1990-х також відверто зізнається, що не володіє майном, не має авто, користується громадським транспортом, у якому часом через чуже плече перечитує власну книжку. Неохоче спілкується на особисті теми та вважає байки про популярність українських письменників значно перебільшеними. Зі слів Жадана, авторитет письменника нічого не важить в Україні - країні, де немає структурованого книжкового ринку.

Незабаром у видавництві «Фоліо» побачить світ нова книжка поезій Сергія Жадана під назвою «Ефіопія». Нині ж автор готує до друку новий роман. Про кризу, літературу, кіно, проституцію, владу та голодомор я спілкувалася з Сергієм Жаданом.

Нещодавно ви з гуртом «Собаки в космосі» відбули всеукраїнський тур на підтримку альбому «Спортивний Клуб Армії». Таким чином - встигли заскочити в останній вагон передкризової паніки. Нині ж з кожним днем економічна розруха набирає обертів… На вашу думку, українська криза створена штучно чи є елементом світової кризи?

Будь-яка криза створюється штучно, так само, як згодом і штучно зникає. Криза є, і перш за все вона відображається у суспільній паніці. Народ панікує і цим ще більше ускладнює своє становище. І справді, у турі з «Собаками» ми споглядали, як відміняються концерти, заплановані на грудень-січень, або ж взагалі закриваються клуби. В Дніпропетровську одразу після нашого виступу закрився клуб. З видавництвами така ж ситуація, причому не лише в Україні, а й у Росії. Культура не є першою необхідністю для життя суспільства. Продуктами першої необхідності для життя є хліб і ковбаса. Решта коштів, що лишається від закупівлі ковбаси і хліба – йдуть на культуру. А під час кризи ці «надлишкові» кошти першими і зникають. Ситуація із закриттям видань, клубів, підприємств - перестраховка. Криза ще не вдарила, але люди вже бояться і намагаються приберегти заощадження, які й так згорять врешті решт. Криза - це не вигадка ЗМІ. Потроху звільняють людей на підприємствах, затримують зарплатню, але я б не сказав, що це аж так масштабно і страшно, і що на вулицях Харкова побільшало жебраків. Все як завжди. Ввечері в клубах важко знайти вільне місце...

Ще однією драстичною темою цієї осені є тема голодомору. Особливо після широко розрекламованого спектаклю за мотивами роману «Жовтий князь» Барки у постановці Андрія Жолдака…

Що до постановки, то я про неї лише читав, але мені ця ідея не подобається. Я не засуджую, бо «засуджувати» - радянське слово, але, як на мене, це дуже показово. Жолдак тонко відчуває кон’юнктуру і завжди береться за те, що приносить великі гроші. Тож якщо він узявся за тему голодомору - це означає, що в нас дійсно проблеми з цією темою. У нас нині з голодомору зробили «макдональдс». На цій темі спекулюють всі хто може, перетворюючи її на кіч. Віктор Андрійович роздмухує тему до непристойності на кожному кроці. В Радянському Союзі восени святкували день Великої жовтневої революції, а Віктор Андрійович святкує день голодомору. Ви можете сказати, що і мовчати про це не пасує, але, як на мене, в день пам’яті про жертв голодомору все ж краще помовчати, ніж кричати.

Ходять чутки, що ви пробуєте себе у ролі кіносценариста…

До мене півтора року тому звернувся харківський кінорежисер, який зараз працює в Росії, Влад Кузьмін, і запропонував написати кіносценарій. Я написав один варіант. Подумали – не сподобалось. Написав другий – теж не сподобалось. Зараз буду писати третій. Це робота, у якій я наразі не бачу фінішу. Щодо фабули, то за сценарієм, який я написав, це мала бути чорна комедія про закарпатський лунапарк, який приїжджає до Харкова і далі відбуваються всілякі події. А зараз ми вирішили зробити щось більш «трешове» – це буде фільм про зйомки «порнофільму».

Ви називаєте проституцію одною з ключових проблем сьогодення, часто також говорите про легалізацію проституції та легких наркотиків...

Українське суспільство занадто законсервоване, обкладене всякими табу, суспільною нетерпимістю і некоректністю, у ньому багато агресії і неприйняття. Українці ще не навчилися жити один з одним. Вони егоцентричні, і живуть з тим, що політологи називають «пострадянський синдром». Тож, так чи інакше за всіма заборонами стоїть комплекс проблем, зокрема, проблема тіньової економіки. На нелегалізованій проституції багато людей заробляють гроші, точно так само, як і на легких наркотиках, дешевому алкоголі… І лібералізувати ситуацію ніхто не хоче, бо тут не йдеться про демократію чи не демократію. А йдеться про небажання правоохоронних органів чи політичних структур втрачати свої гроші, які вони отримують від цього зараз. Сьогодні в Україні до легких наркотиків доступ настільки вільний, що легалізація їх доступ не полегшить. Це один із стереотипів, мовляв, якщо легалізувати траву, то всі почнуть її курити. Дурниця. Одна з причин чому люди курять – заборона, табу.

 А ви маєте знайомих повій?

Маю. Не користався їхніми послугами, але спілкувався. Надзвичайно дивно, але вони живуть у такому ж світі, як і ми. Лише ввечері працюють повіями, а вдень – живуть як звичайні люди. Дуже цікаво було з ними спілкуватися, принаймні для того, щоб зруйнувати деякі стереотипи, що це «аморальні потвори»... Насправді вони не відрізняються нічим від працівниць пивного заводу чи студенток. Причому деякі з них таки були студентками університету (сміється – Б.Г).

 Ви колись щось крали?

Так. Єдиний раз в житті на вечірці вкрав диск Дженіс Джоплін. Це була середина 1990-х. Починали з’являтися програвачі на компакти. Проте, дисків не було і грошей також. А тут - лежить класна платівка… В той же вечір, цей альбом я подарував Андруховичу. Я пояснив йому ситуацію і він не відмовився. За факт крадіжки, звичайно, незручно потім було…

А нині є можливість заробляти в Україні літературою?

Писання книжок в Україні особливого прибутку не приносить, тож я вважаю це благодійною діяльністю. Все це видається за кордоном, де платять нормальні гроші. Для мене важливіше, щоб в Україні книги коштували якомога дешевше і продавалися в якомога більшій кількості книгарень. Український читач не настільки багатий, щоб на ньому заробляти. Потрібно заохочувати його читати.

До Києва не думали переїхати?

Ні, мене влаштовує Харків. В Києві мені некомфортно. Плюс мені не подобається тенденція, коли всі з’їжджаються в столицю. Тоді вона перетворюється на совкове місто. Занадто егоцентричне, перенасичене і перенаселене. А в Харкові я на своєму місці.

Відчуваєте дискомфорт від нестачі спілкування з тими, хто поїхав з Харкова?

Звичайно, адже, перш за все, виїжджають талановиті, енергійні, розумні, амбіційні. Вони втікають, і не лише в Київ, а й в Москву, десь за кордон. В 1990-х роках багато технічної інтелігенції, викладачів виїхало. І такі «втрати» негативно відбиваються на місті. Останнім часом Харків перетворився на велике базарне місто. Це певно якась ознака теперішнього часу і сподіваюся, що це незадовго зміниться. Ринки трансформуватимуться. Тому що Харків завжди був центром науки і культури, а зараз це центр торгівлі. У нас відкриваються супермаркети на кожному кроці, вуличні стихійні базари. Я нічого проти цього не маю, але мені більш симпатичний був Харків наприкінці 1980-х - початку 1990-х років.

То може пожити у Львові?

Місяці зо два – запросто. Львів – прекрасний у невеликих кількостях. Свого часу Львів добре мені відкрився. Я приїхав сюди в 1992 році знайомитися з поетичним гуртом «Лугосад», про який вичитав у журналі. До того я взагалі не був на Західній Україні.

Що нового, в географічному сенсі, для себе відкрили останнім часом?

Аж настільки нового нічого, бо в Україні майже все бачив. Хоча... У вересні ми з друзями їздили у дуже дивну територію під Харковом, яка називається Слобідська Швейцарія. Це те місце, про яке писав в своєму романі Майк Йогансен. Це долина річки Сіверський Дінець, яка тягнеться через Харківщину аж на Донбас. Фантастичне місце. Всі звикли думати, що схід України - це промислові понурі пейзажі, а тут від’їжджаєш 50 км від Харкова і бачиш ліси, озера, старі козацькі монастирі, ставки...