Місько Барбара: «Всі забобони придумали алкоголіки як терапію»

25 лютого у столичному клубі «Докер ABC» відбувся концерт культового українського гурту «Мертвий Півень». Не так часто «Півні» радують київську публіку концертами. З часу минулого виступу минув рівно рік. Цього разу гурт зібрався відзначити відкриття свого веб-сайту deadrooster.org.ua.

Вхід на концерт коштував 50 гривень. «Стоячі місця» – попереджали охоронці на вході, адже «сидячі» були заброньовані ще за два тижні до довгоочікуваного виступу. Півні виконали більше 20 композицій, серед яких були пісні й з нового альбому «Пісні Мертвого Півня», який написаний на слова Юрія Андруховича. Це – «And everybody fucks you», «Брат! Піва кончілось, ти прєдставляєш? Піва кончілось, жена ушла!», «З біографії пілота»... Далі в хід пішли такі добре знані композиції, як «Beautiful Karpaty», «Холодно» «Садок вишневий коло хати», «Старенький харлєй», «Франсуа», «Літо буде»…

Люди, що зібрались під сценою між піснями скандували «Місько, роздягайся!» Але соліст гурту, Михайло Барбара не спокусився на таку пропозицію, врешті-решт заявивши, що на замовлення тепер вже точно не роздягнеться. Крім того, у Міська боліло горло і він постійно попивав на сцені коньяк зі спільного келиху на увесь гурт.

«Взагалі я лікуюсь гарячим пивом, з домішками меду і жовтку,» – поділився секретом він.

Після концерту ми сиділи за столиком поза сценою. Місько розповів, що за 10 років існування гурту нічого не змінилося, як колись грали, те що хотіли, так і зараз. Визнає, що у світі музика та її сприйняття, звісно, змінилося. Музики дуже багато різноманітної, і в Україні теж так має бути. Але телевізор для Барбари виглядає однобоко – суцільні «поющие труси», проте ясно, що сучасна музика є іншою.

– Місько, розкажи про проект збірки пісень на вірші Жадана

Мало що про це знаю. Записуватиметься в Дніпропетровську, ініціював Арт-Вертеп. Є тіки одна пісня «Мертвовго півня» – «Переваги окупаційного режиму». Цей вірш отримав премію Бу-ба-бу як найкращий вірш року років 5 тому назад. І пісня на цей вірш там і буде. Знаю, що там ще буде харківський гурт Ойра та Lюk.

– Коли буде новий альбом?

Новий альбом – приблизно до кінця року. Але треба придумати, як всіх музикантів зібрати до купи. Ми постійно роз’їжджаємось – у кожного свої плани. Якщо зберемося протягом найближчих двох місяців, альбом має вийти до кінця року. Назву та інші деталі поки що розкривати зарано.

Взагалі я постійно і багато читаю. Тараса Прохасько багато читаю. Звісно ж, Юрія Андруховича. Це якесь покоління моє. З дещо молодших немає письменників, від яких би мене так вставляло. Можливо, тому, що я з того покоління.З сучасної поезії взагалі останнім часом щось нічого не чіпляє. Не думаю, що це пов’язано з віковими відстанями. Вірю, що просто не вдалося натрапити на потрібний текст. Жадан не перестає дивувати. Наступна вистава арабесок – на його вірші.

Місько є актором харківського театру «Арабески».

– Що це за вистава?

Називається «Радіо Шансон. Вісім історій про Юру Зойфера» – вона займає весь мій час. Я ще пишу до неї музику. Юра Зойфер – дивовижний персонаж. Він насправді існував. Автор, який писав у Відні кабаре. Єврей, народжений у Харкові. У дитинстві родина до Відня переїхала. Був лівацьким автором політичного кабаре. У квітні має бути прем’єра.

– Що незвичайного у цій виставі?

Там має використовуватися відео. Коли робили виставу із поляками, були три проектори. Це – наступний крок. Але, на жаль, не всі технічні задумки легко реалізовувати.

– Як проходить робочий день в театрі?

По-різному. Починаючи від занять з вокалу, танцю, сценічного руху, і закінчуючи стандартними театральними репетиціями.

– Чи є у «Арабесок» якийсь ритуал?

«Арабески» дуже відрізняються від інших театрів. Є маленький ритуал – коло перед виходом на сцену, коли всі беруться за руки. Але слів, речовок ніяких. Всі забобони і ритуали придумали алкоголіки як терапію. Ми ж просто концентруємося.

– А яку роль мріяв би зіграти?

– Мене всі ролі цікавлять. Дивує, коли кажуть: «я хочу зіграти гамлєта». Чому саме гамлєта? Усі ролі надзвичайно цікаві, я хотів би себе спробувати у якомога більшій кількості проектів.

– А м’язи нарощуєш?

Театр – це важка фізична праця, після репетицій ні на які спорт-зали часу і сил не вистачає.

– Театр, музика, література. А кіно?

Знімаю! Тільки це документальне кіно, спільно з режисером театру "Арабески" Світланою Олешко їжджу до Польщі, в Краків, там є авторська школа, такі-собі мастер-класи, вчусь там режисурі. До речі, у Польщі плануємо видавати і новий альбом.

У нас є кілька робіт, одна з них – про театр у в’язниці, а інший пов’язаний з Андруховичем.

– У тебе є знайомі політики?

З політиками давно не контактую. Переважна більшість знайомих зі Львівської ради. Дружимо з Олесем Донієм, якщо його вважати політиком.

До речі, Лесь Доній не пропускає жодного концерту Півнів і цей також винятком не став.

– У гурту є домашні тварини?

Я надзвичайно люблю тварин, тому не хочу їх мучити. Вони ж не виживуть в потягах, де я, фактично, живу. Колись у Харкові підібрав песика серед ночі, було дуже холодно. Приступ меланхолійний. Він у мене переночував, я його викупав, а на наступний день песик повернувся на вулицю. Коли буду старим і не буду багато їздити, у мене буде пес породи чау-чау. З дитинства маю до них слабкість. Вони вигадані тибетськими монахами. Перше завдання – не заважати господарю під час медитації. Друге – зігріти, коли холодна зима. Третя – ціною свого м’яса прокормити господаря, коли зима голодна.

– А не боїшся цієї самої старості?

Та ні. Дехто вже вважає нас старими. Мені цікаво, чи зможу я так у 60 пострибати, як от сьогодні.

Мертвий Півень є гуртом, який не можна «приписати» до одного з міст. Заснований у Львові, зараз переважно знаходиться у Харкові та Києві.

– Ви часто їздите в потягах. Чи трапляються цікаві співрозмовники?

Я намагаюсь уникати розмов у поїздах. Я або прихожу і сплю, або лягаю щось читати, хоча є такі випадки, коли не викрутишся. От останній раз в потязі з Харкова до Львова, заходить який чоловік і каже: «Ну, Михайло, за знайомство». І витягає курку, бутерброди, пляшку горілки, другу пляшку горілки… «А що нормальним мужикам в поїзді робити?» – спитався він. «Не знаю, я посплю.» – відповів я.

Колись збирав марки. Але, коли їх стало багато, подарував другу. Ще була спроба колекціонувати наші бейджики, афіші, потім з’ясувалося, що їх настільки багато, що перевозити неможливо.

– Чи є серед ваших пісень якісь із реального життя?

Це у психоаналітика треба спитати. Оскільки в нас багато пісень на вірші поетів, це можуть бути історії з їхнього життя. Але часом це щось дуже близьке. Буває, що на основі снів я пишу тексти.

Барбара під час розмови викурює цигарки одна за одною, на питання, чи є ще якісь погані звички, відповідає лаконічно: «це найгірша».

– А усі інші – на сцені.

Скільки цигарок викурює в день, не признається:

Мама читатиме це і злякається, – каже Місько.

– Чи коли-небудь бачив магічних істот?

Переважно на картинках, на ілюстраціях до якихось страшних книжок. Є ще на будинках, і у Львові помічав, і у Києві, в Німеччині, Польщі. А ще у сні.

Світлини з концерту: Tobby