Місто вітру та імли, або Степан ступає на землю в місті Донецьку

Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
яку тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі. (с)

Хазяйка, мушу визнати, що крадькома від тебе я таки почитував Стівена Кінга. Спитаєш, до чого я хилю? Розповідаю. В романах дядька Стіва з туману повсякчас з’являлися потворні почвари, чи то пак почварні потвори, але завжди щось одне точно. Проте, як з’ясувалося, бувають і виключення, як от у Донецьку.

Місто зустріло мене портовим вітром і липким туманом, з якого намагались вивільнитися громіздкі будівлі. Перші поверхи висотних будинків ще надавалися на огляд, а от горішні – зась, – усі в імлистій ваті. На фото це чудово видно, так, що сиди собі в затишному Києві біля каміну і розглядай, як твій ведмідь мерзне в Донецьку.

Про погодні реалії міста книжка пише так: «Взимку в Донецьку переважають східні, південно-східні і північно-східні вітри, влітку – західні і північно-західні, вітри південного напряму бувають рідко. Коли взимку дмуть північні і північно-східні вітри, температура вночі може опуститися нижче 20 градусів, влітку при вітрах цих напрямів в місті стає по-осінньому холодно. Східні й південно-східні вітри влітку приносять суховії…»

Отже ступивши на донецьку землю відразу згадав вірш дядька Сергія:

Був простір вечірньою сутінню скутий.

Стояла зима. Починався лютий.

І місяць за ними гнався, як птах.

Тривожно світилися терикони,

на Україну ішли циклони,

й душі тонули в глибоких снігах. (с)

Тікаючи від сильного вітру, на вокзалі пірнаю в автобус, і їду собі на лови. Донецькі автобуси дуже комфортні й зручні, тут оголошують не тільки зупинки, але й пересадки на інший наземний транспорт. Мені пересідати не тре, їду ж бо до центру. Тому приклеююсь писком до скла, роззираюсь навкруги, шукаючи пам’ятник шахтаря з булкою. У місцевих архітекторів дивне уявлення про частину верхньої людської кінцівки – долоню. І в шахтаря, і у Федора Андрійовича Сергєєва, якого більшість знає як Артема, вона радше нагадує коров’яче вим’я. Роздивилась? Дарина говорить, що тут просто добре працює відділ трансплантації органів. Отак живеш собі, займаєшся революційною діяльністю, підпадаєш під арешти і заслання, а згодом вдячні нащадки збудують тобі пам’ятника в парку, який більше б пасував доярці. Проте у митців своє бачення проблеми, ти знаєш.

Тема пам’ятників у Донецьку розкрита, от далеко не повний їх список: С. М. Будьонному, Ф.Е. Дзержинському, пам’ятний барельєф поету В.С. Стусу, пам’ятник страховому агентові в образі Юрія Дєточкіна, Комбайну прохідницькому КСП-32, М.І. Туган-Барановському, «Матері Героїні» М.С. Величко, бюст М. І. Калініну, пам’ятник медичній сестрі (відразу чомусь згадалась Санітарочка Рая*), Бравому вояку Шейку, Пальма Мерцалова, С.Н. Бубці,  Й.Д. Кобзону, добре, що не має пам’ятника В.В. Медведчуку, поруч з пам’ятним барельєфом поету В.С. Стусу**.

Крім шахтаря з хлібиною я ще хотів побачити «Донбас-Арену». Тітка Наталка розказувала, що всередині ця споруда незручна і навіть небезпечна на випадок евакуації. Проте в нетрі стадіону я так і не потрапив, а от зовні він схожий на класичну літаючу тарілку, принаймні так ми її рисуємо на шкільних уроках малювання. Але перед екскурсіями треба щось попоїсти, для того, щоб уява сконцентрувалась на побаченому, а не малювала натомість булки з варенням і м'ясо з картопляним салатом.

Кожному місту притаманна якась своя хитрість, у Донецьку, наприклад, дуже мало закладів громадського харчування. Якщо не рахувати ті, що розташовані у торгівельних центрах звісно, проте один ресторан ми таки знайшли і заправилися в ньому сандвічами, супом-пюре і теплим салатом з цукинь. Отже і в Донецьку можна жити і розмножуватись, як знайдеш де…

«Донбас-Арена» розташована в центрі міста, вийшовши з автобуса на перетині вулиць Артема і Челюскінців треба просто звернути ліворуч. Довкола стадіону чомусь багато птахів, червоно-жовтих кущів і нашарувань брудного снігу. Влітку сніг розтане, натомість все розквітне, і от мені цікаво, якого кольору листя в тих кущів. Дарина фотографує ворон і, оминаючи стадіон, ми виходимо на берег Кальміуса. Річка, ясна річ, вкрита кригою і рибалками, а по той її бік в імлі виростають красиві єгипетські піраміди. Рибалки наловлять казкових рибин, а потім понесуть їх своїм дружинам, що, певно, мешкають всередині цих дивовижних пірамід***.

Нашому з тобою місту пощастило, як 1600 років  тому називалося Київ, так от і тепер. Натомість Донецьк кидало в крайнощі. Це місто встигло побувати і Юзівкою і Сталіно (вважай, мається на увазі не злий поганий дядько з вусами, а сталелітейна промисловість). Ну, якщо бути до кінця справедливим, то в крайнощі кидало таки Юзівку, адже якраз це – перша назва міста (в 1869 році валлієць Джон Юз розпочав будівництво металургійного заводу з робочим селищем Юзівка, названого на честь свого засновника).  Взяти скажімо мене, я – Степан, і в середу і в жовтні. Не бажав би я бути по парних Стьпою а по непарних Сєрьожей наприклад. Так і самому заплутатись недовго.

Зрозуміло, що повної картини Донецька я не отримав, оскільки вештався виключно центром, але по-перше часу мав до 16.00,  а по-друге не мав місцевого провідника, і тому цього разу вражень маю рівно на звичайного туриста. Знайомі розказали, що в Донецьку до туристів ставляться дбайливо, оскільки мало знаходиться охочих приїхати до «шахтарської столиці України». Тому, коли ти вже заїжджаєш, місцеві охоче тобі розкажуть, що й до чого. В мені не важко впізнати нетутешнього, в основному за вимовою. 

Поясни мені хазяйко, (бо сам я не можу збагнути) чого всі сміються з Хюндаїв? Вони обладнані в’їздом для людей з обмеженими можливостями і вбиральнями для них. А що найголовніше – з вагону виводять зайців. Я не проти зайців, тих, що тварини, але категорично проти шахраїв. Ти знаєш, що відносини ведмедів і циган завжди складались нерівно, от і зараз намагаючись сісти згідно куплених квитків, натрапляю на циганську родину, яка своїх білетів не показує і мене не пускає. Здіймаю таку бучу, що за мить самому стає соромно, але все одно не можу знайти виправдання чорноокій жінці, основним доводом якої є фраза «у нас дєті», адже діти також мають сідати згідно куплених квитків, щоб не виникало плутанини, я ж наприклад не сів на руки юнакам корейської зовнішності. Щоправда, стюард, розібравшись у ситуації, виводить циган геть. Сервіс!

Потяг рушає одночасно з моїм листом, я ще встиг вкинути його до вокзальної поштової скрині, так що навіть і не знаю, хто з нас приїде першим. Мо, почитаю тобі листа вголос удома. А наразі па-па, буду надувати собі подушку для мандрів, циган вже не видно, тож я заспокоююсь і всідаюся.

Твій невтомний Степан.

P.S. До Донецька, між іншим, я їздив на концерт, але про це вже розкажу, як повернуся домів.

* Алюзія на вірш Олександра Ірванця «Травнева балада».

** Стьопа, очевидно, натякає на те, що Віктор Медведчук був адвокатом Василя Стуса, і у своїй промові на засіданні суду заявив, що всі «злочини» Стуса заслуговують на покарання.

*** Стьопа плутає терикони, яких у Донецьку 125, з пірамідами, що розташовані на території сучасних Єгипту і Мексики.

У тексті використано вірші С.Ж.

У Донецьку Стьопі допомогла модель агентства «Baby» Важинська Дарина.