Наталка Карпа: «Хлопці та дівчата, я вам доведу, що українська пісня – класна!»

Ця співачка належить до тих поодиноких українських виконавців, які роками не зраджують своїх переконань, мало зважають на шоу-бізнесові формати та сумнівні тенденції. Вона співає те, що народжує серцем, тому її пісні торкаються душ багатьох небайдужих українців навіть за кордоном. Наталка Карпа співає українською, творить, популяризує й любить саме українське мистецтво. Як вдається їй не піддатися течії повсюдних попси та гламуру, а втриматися на самобутньому й при цьому успішному та популярному музичному плаву? Про це та багато іншого розповідає сама співачка.

– Наталю, нещодавно ти презентувала у Києві відеороботу на пісню «Звір», яка вже полюбилася слухачам. Як народилася композиція з такою несподіваною назвою?

– Цю пісню написав Роман Бабенко, композитор, який, на превеликий жаль, два роки тому загинув в автокатастрофі. Він написав багато хітів для Ірини Білик, Віталія Козловського, гурту «Нікіта». Хоча як харків’янин більшість пісень писав російською, та саме українські були особливими. Мені пощастило, бо маю в репертуарі три його пісні. Щоправда, аранжування до «Звіра» зробила сама, бо є речі, які відчуваєш на підсвідомому рівні. Так було з популярною піснею «Калина-не верба». Пригадую, хлопці на студії дивувалися, коли попросила записати цю народну композицію, мовляв, навіщо тобі це село?! Але за рік, коли мені запропонували контракт у Європі, більше ніхто не сміявся…

 Звірина натура живе в кожному з нас. І, мабуть, від того, наскільки зможемо приборкати в собі отой звіриний інстинкт, залежать стосунки. Про це й співаю у новій пісні.

– А що таке кліп для артиста? Бо спеціально приїжджати до Києва, аби презентувати відео, означає, що це щось дуже важливе…

– Насправді я вже четвертий рік живу на два міста. У столиці минають мої професійні будні, які заповнені роботою, інтерв’ю, зніманнями. Крім цього, тут маю більшу можливість доносити свою творчість до слухача, розширювати аудиторію. А у Львові дозволяю собі без поспіху творити. Ми там маємо студію і я часом просто забуваюся й пишу пісні, експериментую. У Львові час мене не підганяє…

 Щодо кліпу, то артист своєю творчістю має нести якийсь меседж: що він хоче сказати людям. Артист має чогось вчити: доброму, поганому, розумному... Своєю творчістю я хочу донести людям щось добре: розрадити, коли їм зле, надихнути, підтримати... І кліп дає змогу цей меседж візуалізувати, якнайкраще донести до глядача. Звісно, головне у пісні – мелодика та слова, але коли це підкріплено ще й картинкою, то формується цілісний образ. Кліп для артиста – ніби ще один врожай. І не важливо, як часто тебе ротуватимуть, наскільки твоє обличчя розкручене, важливо, щоб твої пісні подобалися людям.  

– А наскільки гостинним був до тебе Київ чотири роки тому? Бо знаю деяких вихідців із західної України, які не вельми тепло відгукуються про столичне життя…

– Мій продюсер теж казав, що не в змозі сприйняти київського ритму. А мені нікуди було діватися. Ми презентували кліп «Вперше», й організаторка цієї події дала мені до сотні запрошень та сказала, що оце ти маєш сама їх розвести потрібній пресі й потрібним людям. Два чи три дні я їздила сама за кермом, з кожним знайомилася, запрошувала на презентацію. Відтак зрозуміла, що у мене з’явилося чимало друзів-киян. Десь через рік вивчила їхню ментальність, тож це місто стає мені дедалі ближчим і ріднішим.

 Непросто, звісно, бо постійно маєш доводити, відстоювати ту ж українську мову, український формат… Днями на одному відомому інтернет-порталі мені сказали: «Да, нам нравится клип, песня, но они – на украинском, извините, а у нас – СНГ». Але такі речі додають мені азарту, нового пориву, що от, хлопці й дівчата, я вам доведу, що українська пісня – класна, що вона, навпаки, підніме вам рейтинг!

– Нині ще й модно записувати дуетні пісні з російськими виконавцями. Не думала зробити щось подібне?

– Минулого року у мене був цікавий дует із однофамілицею Іреною Карпою. От із нею було приємно попрацювати! А щодо інших дуетів… Річ у тім, що в мене репертуар лише україномовний, бо така я в душі. Столиця хотіла мене зламати. Не раз чула вслід: «Ну що тобі дає та українська?! Заспіваєш російською, матимеш більше концертів на сході України...» Зізнаюся, було, записала одну пісню англійською, українською та російською і зрозуміла: ні, не моє. Спрацьовує якесь внутрішнє несприйняття, відторгнення. Це як поставити імплантат, і він тобі заважає…

– Наталю, тобі лише 31, а позаду вже дві вищі освіти, звання заслуженої артистки України, навіть створення продюсерського центру «KARPARATION», де запалила таких зірок як МІЯ, гурти «Шоколадка» й «GLAMOUR». Оцей бізнесовий момент не заважає співочій кар’єрі?    

– Передусім я величезний фанат своєї справи. У певний момент зрозуміла, що дуже добре, коли у тебе є команда. Років чотири-п’ять ми працювали лише з продюсером та балетом. З одного боку було комфортно, бо не розподіляли енергію на щось іще. Але оскільки самі прокладали свій шлях у нинішньому шоу-бізі й уже знали, як творити й пропагувати українське мистецтво, то, побачивши, що поряд є люди, які теж мають величезне бажання щось реалізувати, вирішили допомогти їм. Тепер із нами артисти, які теж фанатично вболівають за свої проекти. «GLAMOUR» – це три дівчини, які не побояться вийти на сцену й наживо заспівати у три голоси, МІЯ – талановита латвійка, яка виросла у сім’ї священика, але по духу є бунтаркою: не мовчить, коли бачить неправду або нещирість. Екзотичний гурт «Шоколадка» (учасники – камерунець ЯН та українка Галя) теж має свою цільову аудиторію, першою піснею «Хочу літа» побив чимало рейтингів.

  До речі, кілька тижнів тому ми їхали зі Львова до Луцька й натрапили на наші унікальні дороги. Мене так добряче попідкидало, що просто в дорозі народилася пісня «Опа, опа». Бо всі говорять: «Погані дороги, погані дороги», а що ми зробили для того, аби вони стали кращими? По життю я страшенна активістка і від продюсера навчилася не відкладати: треба або робити, або ні.

– Планами музичними поділишся?

– Гадаю, це буде один із найбільших проектів мого життя. Готую український альбом, якісний, такий, що його буде цікаво слухати в автівках, на радіо і нашій діаспорі за кордоном. Бо люди, які живуть у міграції, у сто разів більше розуміють і сприймають українську любов у піснях: цього їм там дуже бракує…

– Попри самодостатність та успішність, наскільки потребує Наталка Карпа сильного плеча, тієї другої половинки, про яку мріє кожна дівчина?

– Щоб бути щасливою, треба мати улюблену роботу, кохану людину й можливість подорожувати. Улюблена робота в мене є, коханий у пошуках, і поїздки часто планую, бо вони неабияк розвивають… Тим часом, аби бути самобутньою співачкою, треба просто любити людей і щось для цього робити. Самобутність приходить тоді, коли маєш слухацьку аудиторією, яка бодай на десять відсотків відповідає тобі любов’ю. 

Розмовляла Жанна КУЯВА, м.Київ, газета "Сім'я і дім"