Національна гідність - хто вона така?

Ще не вмерла України
Ні слава, ні воля!

Добрий день, шановне панство!!!
Ми дуже часто нарікаємо на те, що український народ зовсім не патріотичний, не знає ані своєї мови, ані культури. Але, скажіть, будь ласка, звідки тому знанню взятись? Тож, дуже хочеться зачепити проблему національної свідомості.

По-перше, що воно таке? Може щось кругле, а може його можна їсти. Саме цього і не знають люди. І чомусь людина з Миколаїва чи Одеси з прізвищем на «ко» може запросто сказати: «Мой радной рускій язик», або ще краще: «Українская культура праизашла ат рускай». І чомусь, йдучи по Тернополю, я бачу вулицю Січових Стрільців або Степана Бандери, а в Сімферополі – пам’ятники Леніну і юрбу з червоними прапорами і криками: «Навєкі с Расієй!». Чомусь пів-України святкує 7 листопада і та ж половина вимагає надання російській мові статусу державної. Обзивають воїнів УПА фашистами. Тих людей, які на рідній землі боролись за свободу свого рідного краю. Боролись на 3 фронти проти визволителів, які визволяли Україну від українців. Це вони фашисти? А Радянська влада? Та, що 70 років співіснування з нами забороняла нам рідну мову, літературу. Та, що закатувала мільйони українців в концтаборах, що заморила наш народ голодоморами, що розкрадала наші землі. Це не фашисти? Боже мій! Скільки ж ще люди будуть усвідомлювати, хто є хто?! Чомусь я постійно спостерігаю демонстрації проросійських партій. Їм не дають спілкуватись рідною мовою, пригноблюють їх. Бідненькі! Але чомусь ці люди не згадали в якій країні вони знаходяться.

А знаєте, що в цьому найжахливіше? Те, що все це сприймається, як належне, ніби так має бути. І більшості все одно. Нас дуже просто можна примусити розмовляти чи думати так, як треба комусь, можна образити нашу культуру, назвати хохлами, можна залізти в душу і наплювати на все святе, що там є. І це спостерігають діти. Вони ж не здатні думати, вони сприймають все так, як бачать. А що бачать діти? Весь цей жах. А що вони подумають? Якщо всі так роблять, значить так треба. Ось тут все і починається. Ось звідки йде вся зневага до нас. Від нас же самих. Ми що, емігранти-нелегали? Ми ж на своїй землі. І тому не байдуже якою мовою ми розмовляємо, які книжки читаємо, про що думаємо. Не байдуже, хто для нас є домінуючою постаттю: Шевченко чи Пушкін, Бандера чи Сталін. Зовсім не байдуже, які імена мають наші вулиці і площі. Не все одно, що ми вчимо у школі. А якщо все одно – значить ми ніхто, ми не маємо ані національної свідомості, ані гідності. Ми не нація, а просто сіра, безлика маса.

  Яцишина Ольга