Поганий фестиваль хорошого польського кіно
В Україні тривають VІ Дні Польського Кіно. Впродвж семи днів кіномани семи міст (Києва, Сімферополя, Вінниці, Житомира, Дніпропетровська, Донецька і Львова) зможуть переглянути вибране з польської кіноіндустрії за останнє десятиріччя. Запропоновані стрічки – це так зване «соціальне кіно, відзняте молодими режисерами».
Проект «Дні Польського Кіно» ініційовано Польським Інститутом у Києві 2006 року. На сайті Інституту зазначено: «Гостями фестивалю стануть відомі кінематографісти та високопосадовці. Події висвітлюватимуть локальні та центральні ЗМІ країни». Останнє речення боляче наступило на мозоль, адже запрошення на фестиваль не отримали ані україномовні локальні ЗМІ, ані представники ЗМІ польської громади у Львові. А тут функціонують, як мінімум, polskie radio Lwów та газета Lwowskie spotkania. Є ще дві школи з польською мовою навчання. Навіть у польському консульстві про фестиваль чули лише краєм вуха, не кажучи вже про якісь запрошення…
Втім, щоб скласти враження про фестивальну добірку польських фільмів, не обов’язково витрачати понад півтори сотні гривень (ціна квитка на сеанс – 25 грн), адже більшість із запропонованого уже давно лежить на торрент-полицях в інтернеті.
Відкривала Фестиваль польського кіно одна з найвартісніших стрічок, нашуміла тогоріч біографічна психологічна драма «Трояндочка», яка зібрала уже понад два десятки нагород. Фільм 58-річного Яна Кідави-Блонського, автора також знаної стрічки «Приречений на блюз», – історія письменника із Польщі соціалістичних часів, прототипом якого є визначний польський літератор Павел Ясениця. Про його роман із дівчиною, яку підіслали спецслужби. Це історія про отруєні рани, які замість загоюватися – гниють і ведуть героїв до автодеструкції. На прес-конференції у Києві Агнєшка Одорович, директор польського інституту кіномистецтва, зазначила, що «Трояндочка» є прикладом великого прориву, який відбувся у польській кіноіндустрії після реформування кінематографу.
Польське кіно впродовж десятиріччя плавало на хвилях жанрів. Ще на початку 2000-х рік у рік вибухало ганстерськими комедіями, далі були кілька років романтичних комедій, а останніми роками польський фільм став… соціальним. Злидні, насилля, пияцтво, безробіття, сиріцтво, смерть стали основними мотивами сучасного польського кінематографу. Невже саме такими хочуть показати свої будні наші сусіди з Європейського союзу?
Одразу згадується перформенс екс-директора Польського інституту у Києві Єжи Онуха, який під прикриттям перформенсу запросив усіх учасників «Тижня актуального мистецтва» у кіно на перегляд казки «Магічне дерево». Після кількох днів переглядів емоційно-напружених виступів його попередників більшого позитиву годі було й чекати. То чому ж зараз на фестивалі кіно, який є розвагою, а також презентує країну, усе виглядає так смурно, темно і невесело?
Нині, окрім лінії соціальної, популярність здобуває ще й історична. Одною із таких стрічок є «Венеція» 55-річного Яна Якуба Кольського про 11-річного хлопчика, якому довелося пережити жах окупаційного часу. Якби не хороше операторське рішення та чудова гра юного героя – кіно видалося б банально нудним.
Спеціальною подією називають організатори фестивалю прем’єру екранізації бестселлера «Самотнійсть у мережі» Януша Леона Вишневського. І не важлво, що прем’єра у світі цієї стрічки відбулася ще п’ять років тому. До того ж, якщо книжка стала бестселлером, ще не факт, що й фільм виявиться хітом. Кіноверсія «Самотності в мережі» не сподобалася навіть самому Янушу Вшневському. А він, до речі, зіграв там у невеличкому епізоді. Втім, польські критики щодо фільму і книги мали свою сувору думку: «У книжці Вишневського концентрація нездарності і чистої графоманії перевищує всі норми навіть у ранзі «популярне чтиво». Кіноверсія бестселлера усі ці слабинки лише підкреслює, а ще й докидає мішок нових…».
Агнєшка Одорович зауважила також, що за п’ять років кількість стрічок вітчизняного виробництва у кінопрокаті Польщі виросла з 5 до 30 відсотків. Чудовий результат! І справді з’явилися цікаві стрічки, згадаймо принаймі 2009 рік. Тоді у прокат вийшли захопливий і стильний «Реверс» Бориса Ланкоша, вражаючий і проникливий «Татарак» Анджея Вайди, правдиві і соціальні про дитячу проституцію «Свинки» Роберта Глінського чи «Галер’янки» Катажини Росланець. Не менш соціально-важливі, ніж запропоновані на фестивалі. Хіба що цікавіші, без зайвого пафосу, слів, награної драми, із прямолінійними фактами, більшим смисловим навантаження, ближчими глядачу емоціями.
