Помста героям

Тривають суперечки довкола спорудження пам’ятника Андрею Шептицькому

Огюст Роден чотири роки шукав образ для скульптурного втілення Оноре де Бальзака. Львів не має свого Родена чи новітнього Пінзеля. Однак у місті активно споруджують пам’ятники, які потім так само активно критикують. Забувають, що скульптура — вид мистецтва, а трактують пам’ятник суто як спосіб сумнівно «пошанувати» видатних людей. Чи хотів би Герой України Степан Бандера, щоб встановлений йому у Львові пам’ятник порівнювали з Леніним? Запитання — риторичне, однак реальність — більш ніж нериторична.   

Колись львівські будівничі змагалися, хто спорудить красивіший та величніший храм, навіть якщо приводом були гонор чи прагнення перевершити сусіда. Скажімо, неоготичний костел Святої Єлизавети (нині — церкви Святих Єлизавети та Ольги) постав завдяки прагненню «надати силуету Львова більш католицького характеру», цитує польську пресу початку минулого століття мистецтвознавець Андрій Дорош. Йшлося про те, щоб шпилі костелу були вищими від барокового купола собору Св. Юра, який панував над містом. Тодішні «отці міста», зазначає дослідник, не сприйняли ситуації, коли під час візиту до Львова російський імператор Микола II спершу прибув до собору Св. Юра, а вже потім до латинського кафедрального костелу в центрі міста.

Складається враження, що нинішні «отці міста» організували цілком іншого штибу змагання, гротескне й абсурдистське, завдання якого — оточити ці пам’ятки архітектури якомога неестетичнішими скульптурами. Здавалося б, пам’ятник Степанові Бандері, чия постать потрапляє у фотооб’єктив разом зі шпилями церкви Святих Єлизавети та Ольги, «перевершити» не так легко. Однак на собор Юра теж чекає цікаве сусідство: неоднозначний пам’ятник Богданові-Ігорю Антоничу у сквері з боку вулиці Городоцької та пам’ятник Митрополитові Андрею Шептицькому з боку вулиці Листопадового Чину. 

Нині у Львові саме той «завмерлий» етап, коли от-от мають оголосити остаточний «вердикт» про те, яким буде монумент Митрополитові Андрею Шептицькому. Адже всеукраїнський відкритий конкурс на найкращу концептуальну ідею пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому, що складався з двох етапів, завершено. Журі у складі 14 осіб на чолі з ректором Львівської національної академії мистецтв Андрієм Бокотеєм не визначило переможця, зазначивши, що жоден із запропонованих на конкурс проектів не заслуговує на втілення образу Митрополита Андрея Шептицького. Натомість журі... запропонувало встановити пам’ятник у вигляді збільшеної копії виготовленої ще за життя Митрополита скульптури авторства Андрія Коверка (1893—1967), яка нині є в Національному музеї імені Митрополита Андрея Шептицького. За словами члена журі конкурсу, начальника Управління архітектури Львівської міської ради Юрія Криворучка, журі скерувало свої висновки та пропозиції архієпископу УГКЦ владиці Ігореві Возьняку, оскільки замовником конкурсу є Львівська архієпархія УГКЦ.   
 

Ідея збільшеної авторської скульптури Андрія Коверка у виконанні сучасних майстрів зумовила категоричне несприйняття частини львівської громадськості, зокрема архітекторів та скульпторів. Троє небайдужих львівських архітекторів — Віра Балаж, Ярослав Климовський, Семен Цимбалюк зібрали журналістів на прес-конференцію й закликали львів’ян не бути байдужими й подбати, щоб у Львові постав пам’ятник, гідний постаті Митрополита. Крім того, за словами пана Климовського, влада мала б організувати громадське обговорення пам’ятника.
Архітектор Віра Балаж так аргументувала свою позицію: «Це дуже делікатний момент — пропонувати роботи скульпторів, яких уже нині нема серед нас. Андрій Коверко реалізував камерний варіант, а хтось буде втілювати в натурі його думку. Це моветон, адже автор має від початку до кінця реалізовувати проект». Ще категоричніше висловився архітектор Семен Цимбалюк: «Погоджуюся зі словами Ореста Скопа про те, що встановлювати сьогодні пам’ятник за проектом Коверка — все одно, що обрати президентом Михайла Грушевського. Прикро, що після стількох турів конкурсу журі не змогло вибрати щось одне найкраще. Це свідчить не про те, що роботи були дуже високого рівня і було важко вибрати, а про певний рівень імпотенції сучасних львівських скульпторів».

Окрім самої скульптури, несприйняття викликає й заплановане місце встановлення пам’ятника — поблизу входу до собору Святого Юра, біля корпусу НУ «Львівська політехніка». «Біля входу до церкви Святого Юра є той неоковирний радянський корпус політехніки. То невже на фоні цього бідного фасаду варто ставити пам’ятник? Я категорично проти. Пам’ятник повинен мати перед собою простір, площу, а не стояти на роздоріжжі. Нині мода на феншуй, але це чужа для нас ідеологія. Натомість наші предки чітко знали, де можна ставити пам’ятник, де можна споруджувати собор. На роздоріжжі ніхто ніколи нічого не будував. Розмістити пам’ятник у сквері навпроти собору Святого Юра — найбільш прийнятний варіант, на мою думку. Крім того, потрібно враховувати, собор входить до охоронної зони ЮНЕСКО, що теж накладає відповідні обмеження», — зазначила Віра Балаж.

Ще один «пікантний» аспект конкурсу — призовий фонд на суму сто тисяч гривень. Попри те, що переможця не визначили і не споруджуватимуть пам’ятник за жодним із проектів, гроші вирішили роздати: за два другі місця 30 тисяч гривень, решту розділили між усіма фіналістами — по 10 тисяч грн. Ярослава Климовського дивує такий підхід, адже переможцем фактично визнали вже покійного Андрія Коверка, натомість винагороду виплачують сучасним скульпторам.
 

Архітектор Ярослав Климовський розповів, що він є членом творчої групи, чий проект переміг у конкурсі на створення концептуальної ідеї пам’ятника Митрополитові Шептицькому 1992 року, однак який не було реалізовано. Пан Климовський брав участь і в нинішньому конкурсі як архітектор. А тепер пропонує ще й скульптурне вирішення пам’ятника, з проектом якого можна ознайомитися в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

Коментарі

Володимир Кауфман, арт-директор «Дзиґи»: 

— Це дуже болюча тема. Мене настільки це згнітило як людину, яка загалом проти встановлення будь-яких пам’ятників наразі, доки не вивітриться радянщина. Я категорично проти всіх представлених проектів. Уже не кажучи про перетворення скульптури Коверка...

Не знаю, з чим пов'язано те, що встановлюють такі пам'ятники як за совка, – чи з комплексом неповноцінності, чи з помстою совку... "Відкручують" голову Лєніна і "прикручують" Бандери. Таке враження, що в нас нема скульпторів. Навіть натяку на елементарну ідею нема. Звикли, що поет – із книжкою, а релігійний діяч — у рясі. Усі представлені проекти настільки примітивні, що проблема місця встановлення пам’ятника вже навіть не актуальна. Це поза межами мистецтва, це неорадянщина.

Юрій Криворучко, головний архітектор Львова:

— Місце і проект вибирали з погляду просторової організації, сприйняття тощо, а також з погляду реальних можливостей втілення пам’ятника. А якісь надреальні проекти, які лишаться на папері, можна робити і без конкурсу. Мене не хвилює, хто буде автором, мені важливе грамотне містобудівне, образне, пластичне, символічне рішення.

Щодо гіпотетичного мораторію на побудову пам’ятників, то я не підтримую крайнощів. Думаю, істина завжди посередині. Якщо є талант, є достойний герой нації, то навіщо запроваджувати мораторій. Усе залежить від культури суспільства. Якщо організовувати більше конкурсів, щоб було більше змагань, митці вірили б цьому, і рівень би зростав.