Простір Фра Анжеліко

26 травня 2011 Світлана Бєдарєва

поділитися:

Простір Фра Анжеліко

теґи: анжеліко, простір, сан марко, флоренція

Ідея написати про Фра Анжеліко з’явилась випадково, як спонтанне бажання, результат тимчасової потреби у постійному. Фра Анжеліко був художником доби кватроченто, і, як всі художники того часу, шукав натхнення в релігійній тематиці. В Італії його знають як Беато Анжеліко – це найвищий ступінь визнання митця, коли люди називають його благословенним.

Фра Анжеліко жив у складний і цікавий період – час змін між середньовіччям і Ренесансом, і це не могло не відбитися на його творчості. Здається, саме це поєднання середньовічного аскетизму кольору і форми із зародками ренесансної реалістичної перспективи є тим, що робить живопис Фра Анжеліко таким вражаючим та вразливим одночасно. Це живопис зламу, живопис переосмислення.

Цей живий нейротизм Фра Анжеліко висловлений у кольорі та освітленні. Його фрески та ікони сповнені світлом, вони сяють не тільки золотим тлом, таким характерним для мистецтва епохи, але інколи в них сяє сам простір, так, як у фресках монастиря Сан Марко у Флоренції. Художник створив фрески для коридорів та двадцяти п’яти келій монастиря, в якому він сам був ченцем.

Найголовніша фреска, та, яка зустрічає тих, хто підіймається по сходах Сан Марко – це Благовіщення. Вона зображує традиційну біблійну історію, але якось інакше, ніж її зображували до цього. Фреска є суцільним простором. Біла, прозора геометрія стін, вже знайома з концепцією перспективи, містить в собі всеохоплююче біле сяйво – і дві фігури, які природньо існують в ньому, ніби відгороджені від глядача невидимим склом.

Фра Анжеліко отримав своє ім’я за особливо вдалі фігури ангелів – і в цьому разі стримана експресія та кольорові крила ангела, що прийшов з вісткою до Марії гармонійно поєднує його із повітрям, яке пронизує всю фреску. Марія є так само стриманою, але від манерності, характерної для живопису доби Сімоне Мартіні, не залишилось і сліду. Білий цієї фрески не є аскетичним, радше він є символом чуттєвого особистого свята. Художник створив ще декілька фресок Благовіщення у келіях, і всі вони є різними, але всі їх об’єднує тиха радість простору – того, чого так не вистачало мешканцям цих стін.

Британський історик мистецтв Евелін Велш наводить історію табернакля Лінайуолі – ще однієї знакової роботи Фра Анжеліко. Табернакль був створений для гільдії торговців лляною тканиною, Лінайуолі. На зачинених дверцятах зображено святих Петра і Павла на темному суворому тлі. Всередині знаходиться Мадонна з дитиною в оточенні яскравого золотого світла та ангелів-музик. Але цю золоту схованку члени гільдії могли побачити тільки під час урочистих зборів. Поруч із табернаклем в стіні було вікно, наглухо зачинене віконницями. Церемонї відкривання табернакля передувало відчинення віконниць, для того, щоб дозволити денному світлу увійти у залу. Тільки після цього відкривали дверцята, і насолоджувалися небесним золотим сяйвом, як чимось більшим за сяйво сонячне. Цікава метафора того часу – часу, який, ще не відаючи задоволення від пейзажу, вже знаходив захват в уявному просторі.

Такою є історія світла Фра Анжеліко, створеного ним у монастирі Сан Марко – місці, де незабаром після смерті художника оселився Джироламо Савонарола.

Світлана Бєдарєва