Реквієм за мрією Деміена Херста

Усередині він такий самий, як і його колекціонери

В Києві під назвою «Реквієм» відкрилася безпрецедентна за своїм масштабом виставка робіт найуспішнішого митця сьогодення. На вернісажі в «ПінчукАртЦентрі» я випадково опинився поруч із Деміеном Херстом, коли той, виглядаючи у вікно, спостерігав за тим, що відбувається надворі. Він був у захваті від натовпу та радісно коментував той факт, що люди заглядають з вулиці.

Херста цікавить передусім сприйняття та реакція «людей з вулиці». Всі його роботи оперують поняттями, з якими ми маємо справу в побуті, та водночас обережно випробовують на міцність упередження, які залишаються в мисленні пересічної людини. Для цього він послуговується постулатами концептуального мистецтва («ідея – це механізм, який творить мистецтво», «уміння не має значення», «живопису слід уникати», «суспільство міняється через шок та суперечності»), але кінцева мета в нього – діаметрально протилежна. Ось і ключ до розуміння мистецтва Херста: насправді він – ворог своїх власних кумирів, тому що особисто його цікавить краса та прекрасне.

Переслідуючи таку протилежну мету – стару добру «красу» та комерційний успіх, Херст може собі дозволити продукувати велику кількість посередніх виробів, але при цьому цитувати своїх кумирів і використовувати їхній приклад як пояснення своєї власної діяльності. Його роботи сповнені ілюзій, декоративності та мальовничості, але натякають на страх, відразу та смерть подібно до того, як реклама натякає на бажання. Ми бачимо естетичний підхід рекламника, який поєднує протилежності, щоб викликати цікавий шокувальний ефект. Саме тому Саатчі, дуаєн англійської реклами, це одразу збагнув. Витвори мистецтва Херста глибоко візуальні та ілюзіоністичні, вони милують око та злегка шокують більш консервативних людей, а це – ідеальний рецепт для невеличкої революції в англійському суспільстві.

Сила робіт Херста проявляється в буквальності їх прочитання. Художник бере найочевидніший символ і оперує ним. «Смерть» – це туша тварини. «Прекрасне» – це метелик. Якщо потрібно розкрити тему наркотиків, у хід ідуть зображення таблеток. Ця буквальність теж прекрасна.

Філософи Кант і Адорно пов’язували красу та прекрасне з остаточністю і страхом. У поєднанні з цими двома поняттями прекрасне набуває серйозності (тобто схвалюється арт-спільнотою). Ніхто інший не поєднує їх так просто і так буквально. Зазвичай чучела тварин нагадують м’які іграшки. У Херста вони виглядають, як справжні арт-об’єкти.

Найпотужнішими, зокрема в сенсі трагізму та комізму, видаються ті роботи художника, в яких передано його власний досвід, особисті переживання та емоції.

Серед найсильніших робіт – «Набута нездатність до втечі, очищена» («The Acquired Inability to Escape, Purified»). Вона являє собою «акваріум», поділений скляною перегородкою на дві частини. Одна частина порожня, а в іншій розташовані біле крісло, білий стіл, біла пачка цигарок, біла попільничка та біла запальничка. У перегородці зроблено довгий прямокутний отвір на рівні очей. Інсталяція проймає своїм зображенням відмови від залежності, болю життя без наркотику, світом, позбавленим повітря. Тут утілено бажання вирватися, втекти в безпеку, у красу, у смерть.

Інша робота, яка мусить бути особливо цікавою українській публіці, – босхіанський автопортрет під назвою «Віктор, Джефрі та Деміен» («Victor, Jeffery and Damien»). У ньому зображені Віктор Пінчук та відомий американський митець Джеф Кунс, з яким Херст дружньо змагається за увагу одних і тих самих колекціонерів. Цікаво, чи Пінчук узагалі усвідомлює, що показано на цьому полотні? Не дивно, що цей експонат не включено в каталог до виставки.

Серія картин «прекрасних черепів» («Beautiful Hades», «Beautiful Minerva» та ін.) нагадує велетенські обкладинки музичних платівок – бурхливий сплеск яскравих барв, напір і вибуховість заднього плану, доступний для розуміння образ черепа. Ось тут Херст пускає в хід такий прийом, як виважену випадковість. Із випадковістю працював і Френсіс Бекон, але тут вона потрапила в пастку комерціалізації, де перевага надається штучності, а не справжності. Там, де колекціонер завжди правий, справжні кошмари життя тримаються на безпечній відстані, а витвір мистецтва постає знешкодженим і відполірованим.

Мабуть, декоративність – найвдаліший напрямок у творчості Херста. Триптих із колажами з метеликів «Брами до царства небесного» («Doorways to the Kingdom of Heaven») належить до найкращих його робіт. Ці панно викликають асоціацію з вітражами, чи то зі світильниками «Тіфані». Чаруючий калейдоскоп із крилець запаморочує та гіпнотизує своєю візуальною навальністю, упорядкованою за допомогою симетрії. Неймовірна кількість дорогих екзотичних метеликів, використаних у картині, робить її надзвичайною. Якщо порівняти цю роботу з будь-якою іншою картиною з метеликами, представленою в експозиції, то можна побачити різницю між «справжнім Херстом» і недбалими, посередніми роботами – витворами масового виробництва.  

Найсвіжіший доробок Херста являє собою цикл полотен, намальованих без допомоги асистентів. Вони нарочито цитують живописний стиль Френсіса Бекона. Як і в нього, багато картин розміщено під склом, прямі лінії з олійної фарби, які пронизують простір, утворюють віртуальні «коробки», а сам простір розглядається з точки зору дизайнера інтер’єрів. Крім того, присутні відомі беконські мотиви, як-от стілець. Утім, немає помилок, немає боротьби з матеріалом, перемальовувань чи спонтанних мазків, які можна зустріти в роботах великих майстрів (адже підробки часто виявляють саме завдяки відсутності погрішностей). Натомість маємо відсутність помилок, наслідувальні етюди у стилі «караоке». Знову ж таки, кінцевий результат являє собою млявеньку серію декоративних полотен.

Утім, одна картина виділяється з-поміж інших. «Білі троянди та метелики» («White Roses and Butterflies») створена за таким самим принципом, як і решта серії. На полотно нанесені прямі лінії та відбитки у формі метеликів. Цю техніку з легкістю опанує навіть мала дитина. Власне, один із головних принципів концептуального мистецтва й полягає в тому, що будь-хто, навіть людина без майстерності та попередньої підготовки, повинен мати змогу відтворити роботу самостійно.

Утім, промовистим є сам сюжет. Ця робота краща за інші, і вона ближча до справжньої, вродженої творчої манери художника. Картина дивує своїм міщанством, ліричністю та позитивом. І хоч натхненням знову послугувала ідея Бекона, відомого своїми картинами, сповненими жаху, очевидним є те, що Херст за своєю суттю протилежний йому як художник. Він тяжіє до вивіреного, приємного для ока та заспокійливого мистецтва. Саме тому його роботи так добре продаються – усередині він такий самий, як і його колекціонери.

Скорочений варіант статті було надруковано в газеті «Хрещатик», 28 квітня 2009 р.