Саша Чемеров, «Димна Суміш»: «Я бачив океан»

Він поєднує чотири сторони світу, айсберги та діючі вулкани. Вона живе на зелених рівнинах, вкритих вічними снігами гірських хребтах та в опалених сонцем пустелях. Індія та її океан - ця суміш з ароматом східних прянощів така ж дивна і загадкова, як поєднання медитативної східної філософії та важкої альтернативної музики. Але для гурту «Димна суміш» такий мікс є природнім, і, за словами лідера, Саші Чемерова, жодних меж немає. У Індійському океані є течія, що змінює свій напрям за сезонами, а куди несе свої води океан Саші у дні панування осені, розповідає сам музикант. 

- В останньому альбомі ви з гітаристом Сергієм Мартиновим записали сітар і теремін. Крім того ви освоїли мріданг, каратали. У чому для тебе особлива чарівність індійських музичних інструментів?

- Справа в тому, що індійська музика - стародавня і первинна. Там закладені речі, які зараз використовують усі напрямки музики. Модальний джаз, наприклад, складається за майже такими ж канонами, як і рага. Якщо взяти психоделічну музику 60х-70х, то у своїй більшості вона була наслідком східної музики, що є частиною йоги. Тому так цікаво грати на цих інструментах.

- Чи легко було навчитися?

- Коли я вперше взяв каратали, чи мріданг, то подумав, що на цих штуках взагалі нереально грати. Тобто, якось можна, але гарно – ні . Але якщо бути наполегливим, постійно практикувати і робити це із задоволенням, все виходить.

- Йоги вважають рок-музику деструктивною. Це правда?

- Йоги взагалі не думають про рок-музику, вона для них є проявом повного цілого. Із санскриту «йога» перекладається як «зв'язок із Богом», з чимось вищим, і коли цей зв'язок налагоджений, людина бачить все однаково – тут Бог, там Бог і все. Йоги бачать всіх як душу, яка там рок-музика. 

- У тебе на шиї кантхімала (індійська прикраса – авт.). Одну кантхімалу носять неініційовані кришнаїти. 

- Ось в мене ще свастика (показує). Кришнаїти – це люди, які прийняли якийсь шлях і невідступно сповідуюють його, святі люди. Я не святий, я не кришнаїт. А кантхімалу ношу, тому що туласі, з якого вона зроблена – священне дерево. 

- Чи є у тебе ще якісь амулети чи талісмани?

- Талісмани – це справа твоєї віри. Якщо ти віриш у якусь штучку, вона даватиме тобі те, що ти в неї вкладаєш.

- А що ти вкладаєш у свастику?

- Свастика на сансткриті означає все краще, все, що дарує добро. Те ж саме вона значить для мене.

- Тобі цікаво побувати в Індії? Куди саме ти б хотів поїхати, і чому ці місця важливі? 

- Мені цікаво поїхати в Джаганатхапурі. Там дуже багато старих храмів, до яких навіть не пускають білих людей. Тим більше, цікаво побачити океан. Я бачив, але вигаданий – я не бачив очима. Цікаво просто походити по індійському піску. Хочу побувати у Вріндавані і взагалі побачити на власні очі ту культуру. Але я знаю, що зараз в Індії все не так вже й добре. Там багато телевізорів, багато асфальтованих доріг, багато чого деградує.

- Висока духовність і цивілізація – протилежні речі?

- Я не думаю. Звичайно, краще жити в селі, але і в місті можна бути духовною людиною. Головне – що відбувається всередині, і якщо там це сильно, то зовнішні речі не зможуть щось у тобі вбити.

- Чи є для тебе у Києві особливі місця?

- Я не можу виділити – мені подобається Київ взагалі, хоча він швидкий і багато людей. Коли я був останній раз у рідному місті, мені дуже сподобався Чернігів. Зараз я розумію, що бути десь, крім Києва, для мене поки що неможливо – тут сконцентровна моя діяльність. Та в будь-який момент, якщо захочу, я можу поїхати куди завгодно. Майже куди завгодно – ось в Англію мене не пустили. Думають, що я не повернуся.

- Кліп на пісню «Океан» і частково «В країні ілюзій» нагадують фільм Мішеля Гондрі «Наука сну». У ньому такі ж декорації з кольорового та пакувального паперу, ниток, камінчиків, скла – така собі home made-атмосфера.

- Так, він мені дуже подобається.

- На твій погляд, сон – це ілюзія?

- Наскільки я знаю, є різні види сну. Є просто поєднання того, що бачив удень, є віщі сни. Хоча ілюзія – це не обов’язково сон і не обов’язково якийсь наркотичний стан, якась казка. Людина в ілюзії, коли живе таким життям, як тварина, - тільки дивиться телевізор, їсть, спить, займається сексом і б’ється. Коли людина не розвивається, не займається самопізнанням, пошуком відповідей на питання «хто я такий», «що я тут роблю», «що робити далі» – це ілюзія. Від цієї ілюзії треба бігти, як від масок.

- Які ще фільми ти любиш?

- Дуже подобається «Сніданок на Плутоні», багато фільмів Кім Кі Дука. Подобаються старі фільми, класичні психоделічні: «Easy Rider», «The Тrip», ранні фільми Скорсезе. Взагалі я дивлюся доволі багато кіно і дивився завжди. Нещодавно передивився «На останньому диханні» Жана Люка Годара, і знову мене вразив цей фільм.

- Що скажеш про книжки? 

- Останнє, що я прочитав – афоризми Чанакйа Пандіта. Це політик, мораліст, який жив близько трьох тисяч років тому і його вислови ми можемо використовувати зараз. Було цікаво його вивчати. З художньої літератури дуже мало книжок я вважаю цікавими. Мені подобається Керуак, Жан Жане, Гьоте. Обожнюю Рембо, Блейка.

- Хто твої вчителі, крім книжок?

- У мене були вчителі з народження – це батьки. Навіть вчителі у школі, хоча я вважаю, що там відсотків 60-80 – брехня. Вчителі по життю – книжки. Навіть небо, навіть просто листя. У кожної людини багато вчителів. Головне – приймати уроки.

- Ти любиш осінь. Чому?

- По перше, це дуже психоделічне світло, колір – такий жовтий, дуже теплий. Мені тепліше, ніж влітку, коли осінь. Подобається запах – запах листя, яке вже впало, може того, що вже палять. Взагалі осінній настрій специфічний. Мені він дуже близький. Восени людське серце оголене, до нього можна доторкнутися.

- Що хочеться зробити цієї осені?

- Ми запишемо альбом, знімемо кліп і, можливо, я , Сергій і Альона (Альона «Scady» Абрамова, ударниця «Traktor» – авт.) запишемо альбом «Х-Позерів» – це наш сайд-проект.

- «Зачепився серцем за образ, перечепився за розум...» – остання фраза з твого щоденника. Ти закоханий цієї осені?

- Так. Але ще не знаю в кого.