«Солодка Даруся» в Черкасах та великі гроші за «Майже ніколи не навпаки»
Цукерки не завше бувають солодкими. Трапляється, що їхня гіркота на все життя впивається у мозок і заважає жити. «Солодка Даруся» Марії Матіос саме про це. Там не йдеться про конфлікт радянської армії та армії УПА. Перш за все, твір про людей, що кохають, зраджують, заздрять, засуджують, зневажають, страждають і ненавидять.
Чернівецький музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської привіз до Черкас на міжнародний фестиваль «Сцена людства» новоспечену прем’єру. 14 березня буковинці вперше побачили цю виставу. Вдруге –– 16 березня. У нашому місті відбувся третій показ. Глядачам так сподобалося, що вони довго не хотіли відпускати акторів зі сцени. Особливо вразило, що під час перегляду виникає бажання плакати і сміятися водночас. Коли зі сцени лунає: «Ще не знайшовся такий, хто обдурив би радянську владу, вашу мать!», то це моторошно чути, але дехто сміється. Власне, зал неодноразово вибухає сміхом. І тут, як на мене, справа не в тексті книги, а скорше у акцентах, які зробила режисерка. 
Художній керівник театру, заслужена артистка України, а також авторка інсценізації та постановки Людмила Скрипка зізналася, що якби знала, наскільки складною буде робота над виставою, то, мабуть, не наважилася б працювати.
–– Коли я прочитала роман, я, звичайно, не думала сама писати інсценізацію, і не збиралася бути режисером-постановником. Я відправила цей роман декільком дуже відомим режисерам, з думкою про те, що можливо цим людям сподобається цей матеріал, і вони напишуть інсценізацію. Але почула далеко не позитивну думку про роман. І це було поштовхом, щоб зробити все самій. Я зателефонувала до Марії Матіос. І запропонувала їй зробити інсценізацію цього роману. На що Марія відповіла: «Я не знаю, як це робиться». Тоді я вирішила написати цю інсценізацію сама, а написавши, відіслала Марії, і чекала досить довгий час. Навіть не намагалася телефонувати, тому що думала, що нічого доброго з цього не вийде. Але коли я врешті зателефонувала, то вона сказала, що це та інсценізація, яка їй найбільше сподобалася. Адже вона має багато інсценізацій, навіть сценарій до фільму, але всім відмовила. Чомусь моя інсценізація їй найбільше припала до душі. 
–– Скільки часу зайняла постановка?
–– Загалом, ми почали роботу восени минулого року. Але так складалося, що не могли весь час працювати. То святкування новорічних свят, то технічні проблеми. І ми трішки відклали роботу. А потім, після перерви, зібралися і випустили виставу десь за місяць.
–– Чи не плануєте зробити турне по Україні, щоб якомога більше людей побачили цю виставу?
–– Я, чесно кажучи, особливого бажання не маю. Чому? Ось сьогоднішній спектакль –– приклад того. Вистава розрахована на нашу сцену, на наше технічне оснащення... Коли ми приїхали сюди, то побачили, що у вас сцена набагато більша, інша авансцена, оркестрова яма, інше світло, звук... Ми давно з таким звуком не працюємо. Коли у нас Цвичок летить на вертольоті, то у нас справді летить вертоліт –– працює купол і глядач бачить, як летить вертоліт, і як він падає... Сьогодні ніхто нічого так і не побачив. І вистава від цього дуже втрачає. Ми дуже вдячні черкаському глядачеві, що він так гарно сприйняв виставу, але вона дуже відрізняється від тієї, яку ми давали у Чернівцях... Але маю велику мрію. Хочеться, щоб до нас, у Чернівці, приїздили так, як колись їздили у литовський Паневежіс дивитися вистави місцевого театру. Хоча, звісно, ми поїдемо до Києва, до Львова. Також маємо їхати на схід України.
–– А ви не боїтеся того, як на Східній Україні відреагують на цю постановку? Адже у виставі присутні воїни УПА.
–– Ті, хто читав роман, знає, що у нього дійсно є певне політичне забарвлення. Коли я писала інсценізацію, я абсолютно не хотіла торкатися ніяких політичних позицій. Трагедія була з обох сторін. І між цими двома трагедіями була маленька людина. І мені б хотілося, щоб вистава була саме про це. А не про політику, у жодному разі про політику.
–– Ви спілкувалися із тими людьми, які дивилися виставу, не читавши тексту? Є якась різниця у сприйнятті, якщо порівнювати із тими, хто читав книгу?
–– Безумовно, різниця є. Дуже різні думки виникають. Наприклад, одна з думок –– до мене підходили і говорили: «А не могли б ви другу дію зробити першою дією». Звичайно, ні. Мабуть, у цьому є певна інтрига. Звісно, можливо, що зі сприйняттям першої дії, для тих, хто не читав роман, можуть бути складнощі. Але якщо додивитися виставу до кінця, то все стане на свої місця.
–– Чи не плануєте поставити «Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос?
–– Так, «Майже ніколи не навпаки» –– дійсно річ набагато сильніше написана. В усякому разі, ми з Марією ведемо перемовини щодо цього роману. І навіть я вам більше хочу сказати –– ми спілкувалися із нашим мером: він у нас був на прем’єрі і пообіцяв нам великі кошти, якщо ми поставимо «Майже ніколи не навпаки».
Поспілкуватися із акторами прийшов уродженець Вижниці, який сьогодні живе у Черкасах. Чоловік розповів, що особисто був знайомий із Іваном Цвичком і навіть висловив здогад, що бачив колись Дарусю. Але йому відповіли, що якщо Цвичок –– це реальний персонаж, то Дарусю Марія Матіос вигадала, а тому він не міг її бачити. Насамкінець актор Микола Гуменюк, який грає роль Івана Цвичка, дарував усім бажаючим дримби. І навіть влаштував своєрідний майстер-клас, навчаючи грати на цьому незвичному і таємничому музичному інструменті, який чомусь порівнюють із жінкою. Не даремно ж Даруся любила, щоб Цвичок грав їй на дримбі.
Фото Олександра Солонця
