«Соціалізм» Жан-Люка Годара: Наша музика

На «Соціалізм» чекали довго. Годар, який зробив справжню революцію в кіно ще в 1960-х, останні роки знімав украй рідко й мало. Вже сама новина про те, що він випустив нарешті повнометражну картину, стала майже сенсацією.

Жанр фільму самим автором позначений як «симфонія в трьох діях», що відповідає дійсності. «Соціалізм» — твір настільки ж масштабний, наскільки й багатоплановий, із своїми крещендо й тутті, з групами тем-«інструментів», які вступають кожна в свою чергу, з партіями сольними та оркестровими.

Більшість кадрів не піддаються прямолінійному тлумаченню, але кожен із них настільки досконалий візуально, що розшифровка й непотрібна. Досить лише уважно дивитися.

Невдача спіткає тих, хто спробує диференціювати надщільний потік тексту, який проговорюється або пишеться в титрах, і зображеннях. Текст для Годара — це обширний смисловий план висловів, оркестрований із розмахом і талантом, знов-таки, гідними симфонії.

А втім, кожен глядач, мабуть, знайде тут співзвучну собі фразу. Для мене це заклик «не розповідати про невидимі речі, а показувати їх». Марно було б шукати прямий зв’язок у рівнобіжному монтажі між настільки різними речами, як, наприклад, обличчя зі старовинного полотна й сповільнений показ футбольного епізоду. Образ виникає не окремо в цих «картинках» і навіть не в їхньому поєднанні, а на стику, в незримому шві між ними, в ритмі їхнього сполучення.

Годар дробить і руйнує звичне тіло фільму, влаштовує штовханину дискурсів, оптичний шторм приголомшливої сили. Поєднання кадрів абсолютно різної якості, уповільнення й прискорення зображення, навмисні обриви звуку, акустичні та візуальні дисонанси, звучання понад десятка різних мов, маса персонажів, майже повне зникнення лінійного сюжету — але при цьому режисер зберігає драматургічну цілісність своєї симфонії. У «Соціалізмі» є відразу декілька чітко прочитуваних історій, і найголовніша з них — це історія Європи. Годар веде показаний у першій частині корабель найбільш значимими, больовими точками на міфологічній мапі Старого Світу: Єгипет, Палестина, Одеса (розстріл на Потьомкінських сходах із шедевру Ейзенштейна набуває абсолютно нової якості), Греція (де «демократія і трагедія побралися» і «у них було одне дитя — громадянська війна»), Неаполь (кадри з фільму про антифашистське повстання 1943 року), Барселона (останній оплот Республіки під час громадянської війни).

Власне, в Годара вийшов фільм про нашу цивілізацію як таку — безмежної сили авторський вислів, який змушує без жодного пафосу, на глибинному рівні задуматися про те, хто ми такі й куди йдемо. Вслухатися в ту музику, яка давно вже звучить громовим попередженням.

Дмитро Десятерик