Степан підкорює Чернівці, або Ще один порт на суходолі

Тут порт закосичений, наче квітками, фрегатами.
Дах неба над ним є сивастими хмарами латаний. (с)

Привіт, хазяйко! Тримай листа з сонячних Чернівців. Втікаючи з Києва, я передусім відступав від поганих погод. Утік: у нас в політичному, культурному і релігійному центрі Буковини плюс 20, сонце і літо. Дощі пасують хіба тільки грибам і мокрицям, а нашому брату подавай тепличні умови. Ну там поїзд з купе і консулом, кав’ярня з марципанами…

Потяг Київ-Чернівці приїжджає о восьмій ранку, тому до вселення я трохи потинявся містом. Добре, що дорогою зустрів поштове відділення. Пошта для ведмедя – як крамниця Tiffany для молодих гарненьких і нерозважливих дівчат, ти знаєш. Під склом на прилавку поштового відділення завжди розкладено багато всякого краму. Тут можна знайти газети і журнали, марки і поштівки, клейстери і спеціальні щипці для марок (щоб не лишати своїх потожирових на коштовних маленьких квадратиках і прямокутниках), одним словом можна не просто вбити час (не будемо жорстокими), а чудесно його провести, а як пригадаєш чию-небудь адресу, натє-бєрітє, потішиш друзів, які зараз розкидані по своїх містах. Ті прокинуться у Варшавах-Харковах-Єнакієвих, – а в поштовій скрині, як пиріжок з пічки, листівочка від ведмедя з привітом, тобто з привітом від ведмедя.

Щось мене на белетристику потягло, отже ближче до суті. Оселився на вулиці Челюскінців, 12, це зовсім у центрі, наші Челюскінці перпендикулярні Кобилянської, там де на розі Целанівський центр. Для мене важливим є не тільки розташування вулиці, але й її назва. Мінус у карму тим, хто має нещастя жити на вулицях Шліхтера-Постишева або садиста Гайдара якого-небудь, навіть якщо це й тимчасово. Натомість челюскінці особисто мені дуже близькі, адже вони прожили на крижині два місяці, чисто тобі ведмеді. Цифра ж 12 – взяла мене в оберт, 12 вагон, 12 будинок…     

Треба буде повернутися до Чернівців і втретє. Детальніше оглянути середмістя австрійської доби, архітектурні ансамблі XIX – початку XX століть, які відомі своїми сецесійними будовами, створеними представниками віденської школи модерну Отто Ваґнера (пам’ятаєш цього дядька? Народився він під Віднем, і власне у Відні, коли підріс, розгорнув бурхливу діяльність, будуючи нам-на-радість-собі-на-здивування пошти, синаґоґи, банки, вілли, вокзали, телеграфні контори, церкви, музеї, готелі…). Повернуся обов’язково, оскільки за фестивалями не мав часу на повноцінну екскурсію. На фото видно буквально крок за кроком наш маленький похід, просто тобі фотографія робочого дня. Вийшовши з «Букініста», Маріша (я тобі про неї розповідав, ще як був два рочки тому в Чернівцях) повела нас повз будинок-корабель (місцеві називають його «шифа» (з німецької – «das Shiff», що означає «корабель»), школу в якій вивчили Яна Табачника (той що з акордеоном), чернівецький конструктивістський будинок, мікву (це така купальня, занурившись у яку Шарлота Йорк* стала єврейкою), житло Рози Ауслендер і врешті Велику синаґоґу в нижньому місті. На загал синаґоґ у Чернівцях шість, якщо рахувати ті, що після ІІ Світової стали кінотеатрами, спортивними залами і фабричними цехами.

Спитаєш, звідки на суходолі на перехресті вулиць Шолом-Алейхема та Головної з’явився корабель (хай навіть і будинок-корабель)? Стривай, зара розкажу. Історія… просто тобі балада про тінь капітана**. Якщо ти придивишся до мого фото, то зауважиш, що фасад будинку нагадує ніс корабля, балкон палубу, а башта дуже схожа на щоглу. На додачу цей диво-будинок оздоблений левиком! Прямує ж судно, очевидно, у південні моря. Як там пише класик:

Минають південні моря із містами, де пагоди.
Ніде вже не можна знайти цьому серцеві злагоди. (с)

Так от, від класиків до реалій. Існує дві легенди появи корабля на материку, поетична і прозова. Почнемо з прози. Ніби в цьому районі давніше знаходилася кнайпа "Zum Goldenen Shiff", по-нашому – "Під золотим кораблем". Оскільки заклад був популярним відбулася візуалізація чуттєвих ідей, внаслідок чого пізніше з’явилася така от споруда. Наступна версія твердить, ніби будинок цей звели брати-мореплавці, що вирішили нарешті осісти, щоб на суходолі зустріти гідну старість.

…Обсмалені вітром обличчя моряцькі на палубі;
у тиші спокійних ночей без хвиль шуму не спали би,

у школі вітрів та тайфунів боротися вивчені
не знають, що ляк переможуть у кожній притичині.

Лиш бовдурів шум розлягається піснею лункою.
Стрункий капітан на поруччі опертий із люлькою.

Канати потяли долоні у тисячні борозни,
волосся вже сивіє, наче прикрашене в борошні. (с)

Знаєш ти моє ставлення до туристичних стежок, от і цього разу не обмежився маршрутом «Архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів – Театральна площа – Центральна площа – вулиця Ольги Кобилянської», потрапив випадково в пролетарський район, адже у житловому комплексі «Водограй» мали виступати мої друзі, фонтанів щоправда не зустрів, брехати не буду, натомість милувався пам’ятником Сидору Воробкевичу, футбольним полем, і новобудовами. Як будеш шукати пам’ятні місця, в народі цей район називають Черемош. Хороше місто Чернівці, сидиш собі біля цегляного «Водограю», слухаєш поезію, п’єш лимонад і їси булку, сонячний зайчик стрибає від вуха до вуха, а ти знай неголосно сьорбаєш і пишаєшся собою: от які в мене друзі, талановиті, серйозні, гарні. А як добре поводитимешся, вони тебе ще й до скверу візьмуть – помилуватись пам’ятником Францу-Йосипу Першому, ну і гарнющі ж в останнього бакенбарди, відразу видно, ґрунтовний був дядько.  

Хотів би ще потрапити в район Стара Жучка, хоч як на мене ця назва пасувала б більше кнайпі (ще одне хороше наймення, певно таки на старість стану ресторатором).

Зацікавила мене і місцева алея зірок, серед яких: Іво Бобул (наш сусід на Оболонях), Степан Галябарда (невигаданий персонаж), Лілія Сандулеса (односельчанка Софії Ротару), Ян Петрович Табачник (людина-оркестр) ну і ще так, «дріб’язок».

На загал час провів шикарно, місто запам’яталося великою кількість котів і собак, які складали мені компанію аж до вокзалу, неймовірним світлом (мені як підмайстру фотографа, то, як падає світло видається дуже важливим), цікавими людьми… Приїжджай сама, побачиш все на власні очі. Відпиши що нового в тебе, чи не питав про мене наш племінник, що там Валька з Ромком, одним словом, як вам ведеться без мене, сподіваюся скучили? Чекаю не дочекаюся детальної розповіді навзаєм.

Твій Степан.

* Стьопа очевидно має на увазі героїню серіалу «Секс і місто».

** Алюзія на однойменний вірш Богдана-Ігоря Антонича.

У тексті використано вірші Б.-І. А.

У Чернівцях Стьопі допомагали моделі агентств «Marisha», «Baby» і «Sunshine» Марина Лібанова, Дарина Важинська і Світлана Поваляєва.