Все, що ви хотіли знати про гонзо, але боялися спитати
Нечасто в наш прокат виходять документальні фільми, тим більше — документальні фільми з присмаком провокації.
«Страх і ненависть у Лас-Вегасі: історія гонзо-журналістики» (оригінальна назва — «Гонзо: життя і праці доктора Гантера С. Томпсона», режисер — Алекс Гібні) якраз не є провокаційним — просто він розповідає про людину, чиє життя саме по собі було однією великою і надзвичайно талановито виконаною провокацією.
Гантер Стоктон Томпсон — відомий американський письменник і журналіст, засновник гонзо-журналістики. Після смерті батька залишився під опікою матері, важкої алкоголічки. Життя його від початку було повне крутих поворотів через його непокірний характер: «утік» до армії США, бо розбив вантажівку свого роботодавця, влаштовувався в різні газети, звідки зі скандалом був звільнений — то за непокору, то за бійку. Все це не завадило йому 1961 року отримати докторський ступінь богослов’я від Поштової церкви Сан-Франциско.
На початку 60-х журналіст познайомився зі знаменитою напівкримінальною бандою байкерів «Ангели пекла», що призвело згодом до появи дуже відвертої та скандальної книги. А дружба з «Ангелами» закінчилася традиційно — мордобоєм. Наприкінці 60-х Томпсон висунувся на виборах на... посаду шерифа від партії «Влада фриків (потвор)» у місті Аспен. Висунувши програму, що пропагувала легалізацію наркотиків, Томпсон також запропонував перекопати вулиці, перетворивши їх на порослі травою пішохідні алеї, виступав проти високих будівель, що закривали краєвид на гори та пропонував перейменувати Аспен у «Місто Жирдяїв» — і ледве не переміг. А досвід балотування привів до появи серії блискучих статей. 1968 року було надруковано ранній роман «Ромовий щоденник» — дивовижну за своєю красою та пронизливістю екзистенційну прозу. Але справжньою сенсацією стала опублікована 1971 року книга «Страх і ненависть у Лас-Вегасі: Шалена поїздка до серця Американської Мрії» (27 років потому екранізована Террі Гілльямом, із Джонні Деппом у головній ролі) — звіт від першої особи про поїздку до Лас-Вегаса з «300-фунтовим самоанським» адвокатом, щоб освітити легендарні перегони на мотоциклах «Мінт 400», а потім – поліцейську наркоконференцію. Під час поїздки пара божевільних займається пошуком Американської Мрії, постійно перебуваючи під впливом наркотиків.
Переживши захоплення політикою, — 1972 року освітлював виборчу президентську кампанію демократів, пізніше критикував Ніксона, сприймаючи його як особистого ворога, — протягом 80-х і 90-х Томпсон продовжував зрідка публікуватися в «Роллінг Стоун» і написав блискучий роман під назвою «Шлях Лоно» (в російському перекладі — «Проклятие Гавайев») про кілька скажених тижнів, проведених Томпсоном на Гавайських островах. Одна з останніх книг Томпсона, «Царство Страху», що вийшла 2003 року, містить найновіший матеріал — злий коментар до Американської Доби, що минає. Томпсон помер у своєму будинку у Вуді Крік, Колорадо, 20 лютого 2005-го, вистріливши собі в голову. Йому було 67 років.
Томпсон не лише був надзвичайно талановитим письменником-прозаїком, — він, по суті, революціонізував журналістику. Стиль гонзо передбачав крайню суб’єктивність, у той же час – давав авторові нечувану досі свободу думки і творчості: можна було писати про речі, що не мають ані найменшого стосунку до теми статті, але в результаті дати розгорнутий портрет суспільства, відобразити стан усієї громади. Гонзо зробило журналіста якщо й не співучасником, то каталізатором історії. Це повною мірою стосується самого Томпсона — сама його біографія — справжнє віддзеркалення портрету епохи, тих бурхливих післявоєнних десятиріч, що разом з Америкою так чи інак переживав увесь світ.
Фільм Алекса Гібні (відзначеного, до речі, 2007 року «Оскаром» за неігровий фільм «Таксі на темний бік») побудований стандартно для такого штибу кіно: фрагменти хроніки або ігрових фільмів за творами Томпсона чергуються зі спогадами й коментарями друзів, колег, близьких людей, серед яких — Джонні Депп, культовий письменник Том Вульф, автор знаменитих гротескних ілюстрацій до творів Томпсона художник Ральф Стедман. Гібні проходить всіма значущими віхами в житті героя, аж до фантасмагоричного похорону, волею покійного перетвореного на справжню авангардну виставу. Звичайно, для такої особистості й такого життя можна було б знайти і менш банальний спосіб викладу. Та, зрештою, біографія Томпсона — матеріал видовищний сам по собі, його достатньо тільки більш-менш зрозуміло викласти. Що Гібні й робить — без особливої вигадки, але старанно. Власне кажучи, як розгорнутий коментар до легендарного життя цей фільм і варто подивитися.
