Стронґовський: «Поезія – це плоть, яка оживає, коли її сприймаєш»

Ілля Стронґовський живе у Житомирі, працює дизайнером. Він не вказує свого імені, а прізвище пише з маленької літери. Він, тобто «стронґовський» – окрім особистості, ще й бренд, над яким сам автор працює кілька років. Він – автор збірки віршів із «прозаїчною» назвою  «Глибоковроті» (видавництво «Факт»), яку досить просто пояснює.  «На той час у мене було кредо: «Справжня творчість має йти з середини, – казав Стронґовський. – Воно й втілилося у назву книжки. Хоча насправді, це – данина тенденції називати книжку назвою одного з віршів, які туди увійшли». Також переклав українською Чака Палагнюка «Бійцівський клуб» та Чарльза Буковскі «Поштамт». Останній, зокрема, визнали «Книжкою року-2008» у номінації«Сучасна зарубіжна проза». Проте, не обійшлося і без критики.   

– «Українький тиждень» писав: «Стронґовський же вдається до найнеймовірніших викрутасів саме там, де Буковскі підкреслено показує героїв не грамотнішими за Елочку-людожерку. Проте зі своїм «куку на муню» наш тлумач перемагає на конкурсі «Книжка року-2008»…

– То був украй необ’єктивний матеріал необізнаної з текстом людини, – пояснює Стронґовський. – Автор «поґуґлив» відгуки на «Поштамт» і вирішив, що цього достатньо для подібних заяв. Щоби я міг сприйняти подібні висловлювання за критику, рецензент має прочитати текст в оригіналі і звірити його з моїм перекладом. Тоді я дослухатимуся. Гнівні зойки з натовпу мене не лякають.

– Як ти прийшов до перекладів?

– Отак якось буває, що читаєш і перечіпляєшся за рядок і розумієш, що ти хочеш. З’являється плотське бажання цього тексту. Для мене наріжним каменем став текст Шимборської, «Терорист, він спостерігає» про те, що люди виходять-заходять, до бару, а до вибуху бомби лишилося… І її коментарі ненав’язливі. Воно мене так вразило, що я не заспокоївся, доки не переклав цей текст. У російській літературі я перекладав Лінор Ґоралік. Вона малює інтелектуальні комікси і це нове слово у цьому напрямку. Пише казки, які мають кафкіанську і стефаниківську потужність. Вона пише поезію, після якої я плачу… Також перекладав іронічні тексти кола «Вавілону», так звані «вавілібри».  

– З яких мов ти здатен перекладати?

– У мене немає претензій до своїх перекладів з польської, російської і англійської. З польської я перекладав шмат поезій Віслави Шимборської і Збігнева Герберта. Проте, я з цим не поспішаю і не афішую, бо тексти ще сирі і не вичитані. Свого часу я перекладав пісенні тексти Бйорк, але знищив їх бо рівень моєї української тоді ще не був відповідний. Зараз знову за них взявся, може щось та й вийде… Переклад розширює межі сприйняття власної літератури. Це ніби завоювання нових земель. Прийняття українського громадянства цими текстами. Без цього не буде літературного поступу. І в перекладі мені вдаються такі мовні викрутаси, яких у власній поезії не можу дочекатися.

– А спілкуєшся якою мовою?

– З мамою і молодшим братом, він у мене музикант, мультиінструменталіст, лауреат міжнародних конкурсів, російською спілкуюся. В сім’ї – українською. Жінку перетягнув на українську мову спілкування, чим пишаюся. Стежу, щоб з малою спілкувалися винятково українською. Вільно спілкуюся лише російською і українською. З рештою мов маю великі проблеми з граматикою. Проте спокійно читаю на півтора десятка мовах. Український текст перекласти на англійську я не спроможний, через граматику, недостатність освіти і нездатність це все запам’ятати. Маю бажання вивчити іврит. Тому що, на івриті пише Етгар Керет. Уяви собі коктейль: Палагнюк, Довлатов і єврейський гумор. До того ж, у нього немає оповідання, довшого за три тисячі знаків. Це важливо для всієї світової літератури, щоб у ній з’являлися люди, через яких хотілося б вивчати їхню мову.

– А чому дочку назвав іменем не українським?

– Єва – це повернення до родинних коренів. Мама Юлія Броніславівна з польського роду вибрала мені нейтральне ім’я – Ілля. Плюс – це елемент брендингу. Якщо довге прізвище потрібно коротке ім’я. Я довго і детально вивчав закони брендингу і піару, тому мені важливо їх застосовувати на практиці (сміється).

– Твій брендинг – це різні шкарпетки, люлька, пірсинг...? 

– Справжній пірсинг – це обкладинка «Глибоковроті». Пірсинг мозку. А решта – це просто я і бажання вирізнятися. 

– Поезія для тебе це – …

– Це плоть. Яка пульсує, дихає, навіть якщо закручена у графічні символи. Яка оживає, коли ти її читаєш, сприймаєш… Мені не дуже подобається слемерська поезія, бо вона живе, доки звучить, а якщо її надрукувати – вмирає.

– Ти згадував про захоплення Шимборською та Гербертом. Звідки такі зацікавлення?

– Найсильніша світова поезія 1950-1970- х років – це американська і польська. Тому й Шимборська… Українська ж поезія була дуже потужна у 1990-х роках. Зараз перед веде Білорусія. Я певен, що у найближчі 10 років Хаданович стане нобелівським лауреатом. Для цього є всі підстави. По – перше, тому що це Білорусь – країна з тоталітарним режимом, а таких не так багато вже залишилося. По-друге, країна з пострадянського простору – давно не відзначали. По-третє, – опозиціонер, добре відомий в Європі, перекладений безліччю мов, який всіляко підкреслює свою опозиційність і патріотизм.