«Танок на майдані Конґо» – успішні студенти-круп’є

ТНМК – гурт, який не потрібно представляти, оскільки немає такого українця, що про них не чув. Цей гурт ніхто не намагається загнати в якісь стилістичні межі, оскільки «Танок» - це оригінальний стиль і набагато частіше можна почути про «стиль ТНМК», навіть у контексті інших українських музичних банд. Зустрілися ми з хлопцями в книгарні «Бабуїн», де разом намагалися пригадати їхні студентські часи. Олександр Аркадійович Сидоренко (далі – Фоззі) та Олег Ігорoвич Михайлюта (далі – Фагот) поділяться своїми емоціями, маленькими таємницями та планами на наступне(!) життя. Разом з інтерв'ю викладаємо і ексклюзивну фотосесію, а крім того Ви можете ознайомитись з текстами пісень гурту.

- Почнемо з загального. Де і як вчилися?
Фоззі: Ну, я ще з дитинства знав, що підручники – це чудово, але я так і не спробував, що це таке, оскільки в мене не було ні «общаги», ні такого, що нема чого робити, нема грошей, оскільки коли я почав вчитися, доводилося водночас працювати, до того ж одразу на двох-трьох роботах, і в інституті з’являвся вже якщо було вкрай необхідно, навіть коли вчився на денному, тому студентство промайнуло фактично непомітно, хоч і 13 років, але студентом я був тільки, коли треба було складати іспити, заліки.

- А де саме вчився?
Фоззі: Вчився у трьох ВУЗах: Харківський Університет Електроніки, Харківська Гуманітарна Академія та Київський міжнародний університет.
Фагот: Всі одразу подумали, що в тебе три вищі освіти!
Фоззі: Та ні, одна, одна. По-перше, мені вчитися було абсолютно нецікаво, я від армії закосив на серце, тому не було сенсу триматися за це, по-друге, я зрозумів, що програміста з мене не вийде, вже третій курс, а я був ні бе, ні ме.
Фагот: Ага, ти говорив, що не знаєш, де комп’ютер вмикається!
Фоззі: Так, але тоді ще до комп’ютерів просто так не пускали, це були такі великі радянські ЕОМ і там треба було знати Паскаль, Турбо-Паскаль. А ще треба було складати перфокарту як залік, а я грав у футбол за збірну університету, тому які перфокарти? Це було дуже жахливо для мене. Ну, і там був інцидент з викладачем, трошки посварилися, це переросло в бійку, в результаті нокаут в першому раунді й три роки коту під хвіст. Я тоді зрозумів, що мені краще зі словами працювати, аніж з перфокартами і вступив до гуманітарної академії, провчився 3 роки і ми поїхали в турне переможців Червоної Рути, а коли повернулись – гуманітарної академії не існувало. Президент був молодим й амбіційним і на виборах висунув свою кандидатуру. А в Харкові як робиться, якщо людина заважає, то просто її намагаються позбавити всього. Тож, гуманітарну академію закрили, президента посадили за ґрати, і, хто встиг, мій товариш, наприклад, той перевівся в університет, а коли я приїхав, то сказали, що вже надто пізно, ну я і подумав, пішли до біса! І якраз тоді я вирішив, що треба переїжджати до Києва і, коли я вже від’їжджав, мама взяла з мене слово все ж таки здобути вищу освіту. За рік я пішов до міжнародного університету, але виявилося, що дуже велика різниця в програмах київських університетів та харківських, тож, коли я на вступному іспиті сказав, що найкращий письменник України – це Гоголь, знову розпалився конфлікт з викладачем. Я розлютився, пішов з іспиту гримнувши добряче дверима і зрозумів, що жопа і з цим університетом. Але мене наздогнала якась проректор і сказала, що не треба так себе поводити, і я дуже швидко попустився, вона казала: «Я бачу, що ви маєте непогану голову, навіщо ви так? Давайте спробуємо?» І так я знову став студентом і вже довчився до кінця, віддав мамі диплом. То я його так, потримав у руках один день, і все.
Фагот: Можна подумати хтось маструбує на свій диплом. Взяв і поклав вдома.
Фоззі: Ні, ну хтось його використовує, коли йде працювати.
Фагот: Я влаштувався по спеціальності без ніякого диплому (сміється).
Фоззі: Ага, у Фагота іспити були під час Червоної Рути і він приходив на саунд-чек в костюмі, з фаготом (в даному випадку муз.інструментом).
Фагот: Так-так, в мене все стандартно: закінчив музичну школу, поступив до консерваторії.
Фоззі: Ти ж розкажи, що за школа!
Фагот: А, ну так, спеціальна музична школа, таких всього 4 в Україні – це Київ, Харків, Львів, Одеса. Я спочатку вчився на віолончелі, а потім на фагот перейшов. І коли вже поступив до консерваторії, на першому курсі першого вересня, пам’ятаю, зранку були перші пари, а вже ввечері я йду до казино «777» вчитися на круп’є. І десь через півтора-два місяці набирають нову групу і нам говорять, ну, ви вже знаєте, що робити, отже будете начати новеньких. І в тому новому наборі прийшов Фозз.
Фоззі: А Фагот на той час грав у гурті «Казма-Казма», який мені дуже-дуже подобався. І коли я випадково дізнався, що він грає там, я підійшов і запитав: «Це правда, що ти граєш в «Казма-Казма»? Фагот відповів: «Правда». «Ну круто». От в принципі і все, як такого студентського життя у нас не було. Це треба у Коті, нашого бас-гітариста, питати, у нього там все було, і «общаги», і все інше. Може ще Льопа (клавішник), але Льопа вже має дві освіти. А, зараз Ярік (гітарист) вчиться. Нещодавно поновився. От і все.

- Батьки контролювали навчання?
Фагот: Ну, знаєш, мене мама у 7 років відвела до музичної школи. Батьки, знаєш, хочуть втілити у своїх дітях те, чого не досягли самі. От моя мама хотіла завжди бути музикою і знати багато мов.

- Ага, тому ти вивчив французьку?
Фагот: Ні, то зовсім інша історія. Ми товаришуємо з однією француженкою, й одного разу ми побились об заклад, що вона вивчить українську, а я – французьку.

- І як у неї успіхи в українській?
Фагот: Та, знаєш, це спір не на час. На даному етапі ще ні, вона вже повернулася до Франції, оскільки працювала тут 4 роки. Принаймні французьку я добре освоїв.

До речі, в мене іспит до Консерваторії приймав той самий викладач, що і випускав із музичної школи.
Фоззі: Корупція!
Фагот: Та ні, просто зав.кафедри в школі й в консерваторії – це була одна людина. Ось так. Тож я все життя, фактично, втілюю мамину ідею стати музикою.

- До речі, щодо корупції. Ліві заліковки були? Скільки коштував залік?
Фоззі: Та ні, я жодного разу не платив і не тому, що не було корупції, а тому що я – жлоб, мені шкода грошей. Була у нас така викладачка в Харкові в радіоелектроніки, яка казала відверто: «Пляшка шампанського – п’ять». Але вона перед тим сказала, що всім без виключення три, тож я подумав, на фіга мені п’ять? Тим більше, то був логічний аналіз. Ну, коротше, подумав я, мені й три зійде.
Фагот: В мене не було нічого такого лівого. У нас хіба що в деканаті працювали дівчата, і тим, хто з ними був у добрих відносинах, легше за все було домовлятися. В мене так сталося, що з цими дівчатами з деканату були нормальні стосунки, вони в усьому допомагали.
Фоззі: А, ну це бувало, так.
Фагот: Я ще пам’ятаю, виходило так що… Вже маленькі таємниці здаю (сміється). Виходило так, що я коли вже не був студентом, дівчата з деканату все одно нам з Фозом продовжували студентський, а тоді, як і зараз, на всі види транспорту 50% знижки були, тож ми так зі знижками ще три роки проїздили.
Фоззі: А в мене ще був професор, викладач іноземної літератури. Грузин. Я так зрозумів, що він одразу після війни в Грузії приїхав сюди. Він одразу сказав, що ми будемо навчатися, це був єдиний раз, коли я навіть в читацький зал сходив. Він сказав, по-перше, що ніякої російської мови, оскільки, якщо він, грузин, вивчив українську, то ми маємо її знати бездоганно, а, по-друге, він навіть примусив написати мене творчу роботу!

- Розкажіть про найкумедніший випадок з вашого студентського життя?
Фагот: Розкажи, як ми поступали в Харківський «кульок».
Фоззі: А, точно! Ну, коротше, після того як Фагот закінчив Консерваторію, ми пішли здавати документи до Харківського інституту культури. Прийшли на іспит, а як творчу роботу принесли наш спільний телевізійний проект «Реп-обойма».
Фагот: Так, і ми подивилися на тих, хто туди прийшов поступати. Ну, театрали. Тобто, жодна людина там ще нічого серйозного не зробила, а в нас же ж вже такий проект був. Ну, і, знову ж таки, там була співбесіда, ми прийшли з Фозом на ту співбесіду. Там потрібно було розповісти байку. Ну от, виходить там один «театрал», і давай заливати, ми як почали ржати. Переглядаємось і ржемо, тоді вийшли з аудиторії й вже туди не поверталися.
Фоззі: Нам навіть документи прислали поштою – такий сором був туди йти.
Так, ще один прикол був в міжнародному університеті. Я вчився на факультеті міжнародної журналістики, потім його перейменували в факультет телемистецства. Там було два напрями – радіо та телебачення. Я – єдиний обрав радіо, але потім примусово і мене перевели, сказали, що у нас факультет телевізійний, і прийшов декан, теж театральний такий. Ну, в нас само-собою було до біса дівчат і десь 20 хлопців, я запізнився, захожу, а він так дуже театрально мені починає говорити, ну, а я дав зрозуміти, що це просто смішно. І він розізлився, але дозволив сісти. А потім, наприкінці року треба було здавати річну роботу, а ми тоді якраз монтували «ШопопалоШоу», я здав його, і воно фактично врятувало мене. Ось так.

- Як ви гадаєте, чи є непотрібні дисципліни?
Фоззі: Так, я взагалі за американську систему, коли студент вчить 4-5 основних предметів, а все інше обирає сам.
Фагот: А я не згоден. Зайвих предметів не існує, знаєш, коли мені було 18 років, я не знав точно, чого я хочу і мені було б важко вибрати якісь дисципліни, краще вчити загальний курс, він розвиває широко людину в усіх галузях, а не вузько обмежує по спеціальності. Все, що тобі намагаються вбити в голову, навіть якщо тобі здається, що воно абсолютно непотрібне, все-одно воно впливає на твій загальний розвиток. І, з одного боку, вузька спеціальність набагато краща, оскільки ти навчаєшся як спеціаліст, так, але ти не розвиваєшся як нормальна особистість. Вчишся на техніка й не знаєш ні поетів, ні прозаїків, ні композиторів, фактично нічого.

- Тобто ти вважаєш, що всі предмети потрібні?
Фагот: Так. Я згоден з тим, що є предмети більш важливі, є менш важливі, але всі вони потрібні, навіть фізкультура (сміється). Ну, ти уявляєш, фізкультура в Консерваторії? Для нас усіх це був просто жах, там не було де займатися, не було спортзалу. Те, що там ректор усе розпродав, це центр міста і Консерваторія була фактично офіс-цетром: офіс на офісі, ректор продавав, бабло в кишеню собі клав, і всі про це знали.

- А самі вчити не збираєтесь?
Фагот: Я ніколи над цим не замислювався, але я розумію, що це просто пекельна праця. Так як у нас в державі не може бути, я не знаю, скільки треба давати викладачам за їх працю, це ж колосальні зусилля. За це пам’ятники ставити потрібно.
Фоззі: А я б із задоволенням потренував дитячу футбольну команду, але я планую це втілити у наступному житті, бо це неможливо з моїм характером.
Фагот: Ще якийсь тато приб’є.
Фоззі: Скоріше я якогось тата приб’ю.

- Студентська дружба, як відомо, найміцніша. Чи товаришуєте ви зі своїми колишніми однокурсниками?
Фагот: Спілкуюся з трьома-чотирма з Харкова. Є ще один, живе зараз в Москві. Ми коли приїжджаємо до Москви, набираємо його: «Сєва, виходь за хлібом». І Сєва виходить, ну а далі як в анекдоті, Сєва на три дні зникає, бо пішов за хлібом.
Фоззі: В мене також є товариш з тих часів, ми разом і в Київ переїхали, і квартиру в одному будинку купили.

- Ви ж нещодавно повернулися з Московської гастролі? Розкажіть, як воно там, в Москві? Чи відрізняється аудиторія російська від української?
Фагот: Ну, вони виховані на іншій музиці, тобто на руському році. Там є один цікавий журналіст, він нас спитав: «А як ви тепер без Ділі «Воду» граєте?». Ми здивувалися, почали розпитувати, звідки він взагалі такі подробиці знає, а він так штибу, каже, що давно за нами стежить. Цікавий чоловік, прийшов на концерт, почав брейк-денс танцювати, журналіст, уяви собі. От, приміром, чотири роки тому ніхто не прийшов на «Крила», щоб розтягнути перед сценою український прапор. Тепер це сприймається інакше, тепер українці там пишаються тим, що вони українці.
Фоззі: Так, але публіка там все одно трошки інша, неможливо сказати краща чи гірша, чим саме відрізняється, вона просто ІНША. Ну, це, певно, в кожній країні так: поїдеш до Франції, там також слухачі абсолютно не такі, як тут.

- Розкажіть, що у вас виходитиме найближчим часом?
Фагот: Ой, дуже багато. Язик заплітається це все говорити. Отже, перший пункт – ДВД «ШопопалоШоу» з трьох частин, остання – про нашу подорож до Франції.
Фоззі: А ще ми туди вставимо фільм «Сила», власне невеличкий фільм про власне однойменний альбом.
Другий пункт – це збірка всіх кліпів, до якої увійдуть навіть ті, яких ще ніхто не бачив, секрети зараз відкривати не будемо.
Так, і третій пункт – це перевидання чотирьох альбомів без Джаззі в одному дизайні, подарункове видання. Кожен диск міститиме за традицією ексклюзивні бонуси.
Ну, і ще одна ідея запустити зараз проект «Реформація – 2». Перша вийшла після двох альбомів, і пора вже робити нову. Це знову буде збірка реміксів та переспівів іншими гуртами наших пісень.

- На носі День Незалежності. Де збираєтесь провести його?
Фагот: А, ми збираємося виступити в місті Хуст у Закарпатті. Взагалі хочемо зробити невеличкий тур Західною Україною. Та і завжди, якщо в нас є вибір між Києвом і яким-небудь іншим містом, ми завжди обираємо НЕ Київ. Грати в Києві на День Незалежності – це для нас сором. Тобто соромно грати там саме тим гуртам, які грають на Майдані з року в рік. На мою думку, потрібно запрошувати молодих, а не триматися за одних і тих самих, оскільки це фактично означає, що не відбувається ніякого розвитку. Ми краще б зробили якийсь «клубняк».

- Так чого ж не робите?
Фоззі: Та, бо, м’яко кажучи, в Києві клубна культура на дуже низькому рівні. І клуби не витягують нашого райдеру, і звук просто ніякий. Києву не вистачає нормальних клубів, або ж вони просто відсутні.
Фагот: Звісно клуби дуже хочуть, але не можуть витягнути поки що. Тож, треба цю проблему вирішувати.

Світлини – Ольга Закревська