Ця цікава гра футбол
Цікава гра футбол, - саме вона змушує людей божеволіти, розмальовувавти собі обличчя, забувати про все крім неї, дудіти в дудки, кидати роботу, дітей, сім'ю, дружину, коханку, їхати за тридев'ять земель, жити лише нею. Саме вона, а не хокей, не бейсбол, не плавання, не фігурне катання, не мої улюблені шахи, й навіть не карти. Музикантів, більшість з яких в певних колах вважаються непопсовими або, принаймні не зовсім попсовими, футбол штовхає на тематично забарвлені творчі здобутки.
Український телерадіопростір, масову свідомість було атаковано як мінімум трьома такими шедеврами: "Віва, Україна!" ТНМК, "Мундіаль" Юркеш, й, звичайно ж "Україно, забивай!" Тартака. Безґлуздо сперечатися про естетичну вартість вищеназваних творів, головне, що вони перебувають в мейнстрімі суспільної свідомості, відповідають суспільним запитам, а отже, незважаючи ні на що, будуть котируватись на ринку.
З точки зору психології, симптоматику та етиологію футбольної істерії легко пояснити. Футбол - найнепередбачуваніша гра в світі, себто знаючи всі плюси й мінуси команд-суперників, результат всеодно не можна передбачити хоча б з більш-менш пристойною ймовірністю, попередні прогнози в ній найменше збігаються з кінцевими результатами. В сучасному світі, надмірно раціоналізованому, це не може не притягувати людські маси, які завжди прагнуть містики. Частина йде в секти, але більшість захоплюється футболом.
Для сучасного суспільства характерні як мінімум дві взаємопов'язані кризи: криза партиципації - сукупності людей стає все тяжче усвідомити себе як певну спільноту, хоча б чимось поєднану; та криза ідентифікації - людині все тяжче визначитися зі своєю приналежність до певної спільноти. Є дві речі, які найкраще вирішують ці дві кризи: футбол і війна. І там, і там спільнота усвідомлює себе як одне ціле, а індивід (лат. "неподільний", теж саме, що й грецьк. "атом") ідентифікує себе зі спільнотою на підставі чіткого розподілу на "наших" і "ненаших". Недарма, ж фюрер влаштовував з'їзди партії на стадіонах, а два найбільших кіношедеври кіногенія III Райху Лені Ріфеншталь пов'язані якраз однин з політикою, а інший зі спортом. Заборонили б футбол, в т.ч. й "матч смерті", може б виграли війну, адже народна енергія має здатність перетікати з однієї сфери в іншу. Загалом війна як засіб згуртування суспільства була характерна для тоталітарних та авторитарних режимів перш. пол. XX ст., а для сучасних ліберальних ринкових демократій більше характерні різноманітні символічні змагання, перш за все футбол (див. вище), зрештою так і безпечніше, і дешевше. Лише під час чемпіонату світу з футболу, Львів та Луганськ усвідомлюють та мислять себе як одне ціле. Про братерство, яке панує на вулицях після виграшу в матчі зайве говорити, кожен міг переконатися сам. Треба було б ще показати в прямому ефірі за кого вболіває Вітренко, й проблему розколу України було б вирішено остаточно, а про потрапляння її до Верховної Ради на наступних парламентських виборах всім констуктивним силам можна було б не хвилюватись, а так, ну оголосили Жиріновського персоною non-grata, ну й що? Давно пора.
"А як же музика?", - спитаєте ви, - "Хіба вона не об'єднує людей? Хіба люди, коли знайомляться, не запитують один одного "що ти слухаєш?", й не вирішують хто перед ними: свій чи інший, на підставі отриманих відповідей?" Дійсно, спільна ідентичність через музику є однією з найдавніших та найперевіреніших часом, можна згадати античні містерії, орфічні культи, зрештою, традиція прослідковується від античного світу, який закінчувався з останнім амфітеатром, до кін. XIX ст., коли культурна Європа закінчувалась з останньою оперою. Але спільномузична ідентичність зараз також переживає кризу. Вже під час президентської кампанії-2004 ця ідентичність (йдеться передусім про масову музику) виявилась вторинною, меншовартісною по відношенню до конкретних політичних уподобань музичного реципієнта. Та й живі класики року свої концерти все частіше стають давати на стадіонах, які вміщають максимальну кількість слухачів, що не лише дає максимальний прибуток, а й збільшує кумулятивний ефект колективної партиципації.
Крім того, футбол - традиційно чоловічий вид спорту, останній бастіон маскулінності в нашому транссексуальному, фемінізованому, емансипованому по саме нікуди світі. В сучасній культурі відмінність між чоловіком та жінкою проявляється лише коли перший дивиться футбол, в будь-якому іншому випадку межа між статями виявляється по-цнотливому політкоректно стертою. Слід зазначити, що футбол залишається останнім бастіоном маскулінності не через якийсь там героїчний опір чоловіків, а через те, що залишається малоцікавим для більшості поборників емансипації, мало того, за своєю суттю він глибоко суперечить ідеології фемінізму. Адже футбол є якраз явищем жіночним, сублімованою гомосексуальністю, за якої дві дюжини чоловіків бігають по полю й забивають м'яч у ворота, причому чоловік, який стоїть на них, має цьому перешкодити. Зайве говорити, що ворота, безумовно, означають жіночі ґеніталії, а процес забивання - коїтус. Команда, якій забили гол уподобляється пасивному партнеру, мало того, партнеру зґвалтованому. В той же час матч відбувається за правилами, з чітким розподілом ролей, що ріднить його зі садомазохістським гомосексуальним статевим актом.
Особливо цікавою за такої інтерпритації видається позиція глядачів, причому навіть не звичайних глядачів матчу, а телеглядачів, перш за все телеглядачів різноманітних квазіфутбольних телепроектів, які заполонили вітчизняний ефір. Особливо цікавим видається телепроект Святослава Цеголка "V.I.P.-футбол" на "5-му каналі", в якому показують вболівальників, хай навіть і "V.I.P.", що за задумкою авторів повинно було б лише більше зацікавити телеаудиторію, збільшити та розширити її, а не матч. Це вуайєристська позиція, коли набагато цікавіше спостерігати не за матчем, а за реакцією людей, які за ним спостерігають, таких же вболівальників як і ти. Очевидно, слід очікувати, що наступним кроком буде показування звичайних вболівальників, причому вболівальників різних команд, різних країн, а не якихось там "V.I.P.", що перетворить процес вболівання на чергове реаліті-шоу, й призведе до зміщення акцентів суспільної уваги з футбольного матчу на цих вболівальників. Тим більше, що результати матчу всеодно можна буде дізнатись з реакції цих людей, ще й потішившись зі своєї кмітливості. Зразу згадується один відомий анекдот: "Одеса. Прейскурант в борделі: "година з жінкою - 100$ (це був шикарний бордель); спостерігати за тим, хто проводить годину з жінкою - 200$; спостерігати за тим, хто спостерігає - 300$;"" Любі телеглядачі, вам пропонують найдорожче задоволення, так що насолоджуйтесь! Про інші квазіфутбольні телепроекти взагалі не хочеться згадувати, як от про "3-й тайм" Савіка Шустера на ICTV, який взагалі нагадує мастурбацію post factum.
Взагалі комічною видається рецепція футболу масовою культурою, за якої Страшний суд уявляється як матч між силами Добра і Зла (див. веселі супровідні картинки). Воїстину, перефразовуючи просвітницьку мудрість про те, що якби трикутники могли уявити собі Бога, у нього було б троє кутів, можна сказати, що якби Одкровення писали футбольні вболівальники, Страшний суд дійсно виявився б футбольним матчем.
