«Вітамін від самотності»: між нами, дівчатками
Не дарма народна мудрість повчає, що на будь-який товар є покупець. Хтось зневажає жіночі романи, називаючи їх підшивками гламурного журналу Cosmopolitan, інші захоплено гортають сторінки російськомовних покетбуків у метро чи на пляжі. Втім, віднедавна вітчизняний виробник узявся конкурувати з експансією Росії у цій царині.
Видавництво «Зелений пес» започаткувало серію «Сучасна сага» саме для українських жіночих романів у твердій палітурці. І все б добре, але заява в анотації про переродження жіночої прози у «новонароджений сучасний епос» змушує посміхнутися пафосові.
Роман «Вітамін від самотності» Людмили Липовської не вразить трагічністю чи карколомністю вибриків долі, бо призначений «для оптимістів будь-якого віку». Щодо оптимістів заперечень немає, однак віковий ценз упевнено можна звузити до «12-18 років». Максимально спрощено поданий щоденник 25-річної провінційної журналістки, що переймається дієтами та полюванням на вигідного кандидата у чоловіки, постачить безліч тем для кухонних посиденьок деяким молоденьким читачкам без особливих претензій. Вони обов’язково зрозуміють титанічні зусилля головної героїні Віки (так, саме, як славнозвісну няню!) таки подужати «Ім’я троянди» Умберто Еко, який вона студіює під час відвідин туалету. Може бути їм близьке й бажання «виглядати красиво і доступно».
Можна припустити, що сумнівного сенсу квінтесенція книжки – «вітамінна теорія» Вікиного авторства – непогано виглядала б у статті глянцевого журналу чи на сторінках розважального блогу. Принаймні там наслідки коректорської роботи були б не такі помітні. А от пересипаний російськомовними словами, друкарськими та перекладацькими помилками, текст «Вітаміну від самотності» вже на першій сотні сторінок починає різати око. Власне, як і прозаїчність подій та наївна недалекість персонажу.
Від самотності когось твір Липовської може й убереже, а от вітамінів для душі від нього не дочекаєшся. Французький серіал про Елен та компанію, якщо ви його пам’ятаєте, й те був не таким банальним і хоч подекуди смішним. Тож в історії з «Вітаміном від самотності» майже немає з чого тішитися. Хіба з надії на те, що жінок із широким світоглядом та резонно високими вимогами до книжок та власного життя в Україні більшатиме.
