Виставку в Дрогобичі закривають через картину «Чотиригруда Діва Марія»

13-ого травня в музеї «Дрогобиччина» в місті Дрогобич відбулося відкриття виставки «Самки і яйцекладки» Гриці Ерде. Ця мандрівна виставка вже побувала в кількох містах України: Києві, Харкові, Ірпені, на черзі Івано-Франківськ та Львів. Саму виставку можна розділити на дві частини (кімнати): в першій – живопис, в другій – графіка. Це дві різні спроби підійти до основної концепції. Але ввечері 14-го травня організаторів повідомили, що виставку можуть закрити.

У понеділок, 14-го травня, представники міськради вирішили її закрити. Спочатку спробували вчинити тиск на директора музею, пана Беревецького, але він залишився на боці мистецтва. За його словами, місцева влада збирає ініціативну групу для того, аби зібрати підтримку для закриття виставки.

Авторка робіт відкрито розповіла про антиестетичність власних робіт, в них вона змальовує жінок з реального життя, пересічних перехожих. Вони живі люди, зі своїми вадами, повнотою, лисістю і наготою. В цьому вважається спроба авторки анігілювати культ надлюдей. Адам – це простий довгов’язий чоловік, Єва і Єлена – предстають гладкуватими лисими жінками, так вони позують своєю душею. Із самого дитинства ми уявляємо святих, так як їх зображено на іконах. Вони возвишені, обрамлені золотом і абсолютно неземні. Можливо, саме тому на людей так вплинула картина «Страсті Христові» М. Гібсона, де зображалась сама атмосфера, в якій перебували перші християни. Де кожен з них був простою людиною, яка боялась, плакала, грішила і молилась. Чи не те саме пробує донести до нас Гриця Ерде?

Ми повертаємось до доби середньовіччя, де відхилення від «правильного» вважається гріхом і судиться по людських мірках. Погляньте на ці картини і знайдіть себе, свого друга чи подругу.

Хто соромиться більше? Модель чи її споглядач? Ми відвертаємось, коли мама передягається, ми ховаємо погляд коли бачимо простих оголених людей, вони не попадають на глянц, хоча можуть розповісти більше, аніж здається. Так ми плавно підходимо до концепції графіки, тут історії жінок. Всі вони різні зі своїми вадами, прищами, целюлітом. В цій частині авторка роздягається сама і показує правду про жінок, про тих, хто нас оточує. Чому ми дивимось на гарно всохлих моделей в телебаченні, мріємо провести вечір з Клавдією Шифер, Памелою Андерсон, Найомі Кемпбел? Нам нав’язують естетику, як вівцям, нам розказують, що гарно, а що ні. Ясна річ, можна закидувати Гриці спробу пропаганди целюліту і непривабливих форм, але це лише якщо не виходити з дому ніколи, пожираючи «естетику» з телебачення.

Мистецтво голосно і без комплексів протестує, заперечує консервативність і міцною ходою входить до нашого життя!