Ways Of Dependence: «Ми хочемо того визнання, на яке заслуговуємо»

Коли у Львові кажуть слово «ґранж» – перша асоціація виникає з гуртом Ways Of Dependence. «Вейси» достойно носять ярлик «львівська Nirvana». Зараз гурт працює у другому складі: Євгеній Нефедов (він же `Punker`, він же чільник і ідейний натхненник «W.O.D», він же хімік і незалежний журналіст), Влад Мастикаш (він же `Dragula`, він же драмер гурту, він же художник і філософ) та Мітя Туркевич (він же `Jimi`, він же бас-гітарист і просто секс-символ).

– Ways Of Dependence ...

Є.Н.: Я мріяв створити гурт дуже давно, ще в школі. На той час я слухав дуже багато музики, шукав себе, і коли довелось почути «Нірвану», я подумав – оце воно, оце така музика, яку я хотів би грати. І от саме тоді зрозумів, що хочу на сцену. Але дуже багато часу це було просто хотінням, пробував писати вірші, щось думав… і опа, на 3-му курсі ми створили гурт. Тоді був зовсім інший склад: я, Саша Омельченко, Гріша Демченко (зараз «Free Breath») та Руслан Курташ. 15 вересня 2006 року ми зібралися на першу репетицію, – той день і є Днем народження «W.O.D».

– Як назвеш корабель, так він і попливе…

Є.Н.: Шляхи залежності… Ми ж всі підвласні своїм залежностям, але в кожного свої шляхи, так само є залежність всього від всього. То такий собі кругообіг.

В.М.: Коли я прийшов до гурту, я спочатку не до кінця розумів його концепції. Але якось Женя по завершенні одного концерту сказав: до зустрічі, будьте вільними у своїх залежностях, – і я задумався, наскільки гарно він сказав і наскільки багатозначною є ідеологія команди. Бо ж саме поняття «свобода» – воно абстрактне, а «свобода в залежностях» – більш приземлене. І тоді я сказав собі – це круто, це ідея. Бо ж гурт, який носить в своїй основі концептуальну ідею, має чітку позицію і погляди – це повноцінний організм.

– Владе, хто кого знайшов?

В.М.: Друзі друзів кілька разів тягнули мене на концерти першого складу «вейсів», я пішов раз чи два… Першого разу то був якийсь виступ, а другого, коли ще була «Лялька», я почув їх концерт з вулиці і тоді мене зачепила ця музика… Це був справжній рок, не імітація, а щиро зіграний справжній рок-н-ролл. До того я мав практику гри в різних стилях (від дес-металу до блюз-року), багатьох гуртах, останній – «SwampFM».

– Мітя, а ти яким чином опинився у складі «вейсів»?

М.Т.: Мене запросили знайомі на місце бас-гітариста. А я до того я грав на гітарі і трохи на барабанах, але про бас якось не думав і ніколи на ньому не грав. Ну я погодився, хоча грандіозних планів щодо музики не мав, та практика не завадила б, і вже тепер самоствердився як музикант і басист гурту «Ways Of Dependence».

– У теперішньому складі першим вашим спільним досягненням став альбом «Раби і жриці». Розкажіть про послідовність «задум-втілення-процес-наслідок…»

Є.Н.: Задум писати альбом і мінімальна робота над його створенням почалась ще за першого складу, але команда розпалась і от з другим складом ми почали вносити корективи у те, що вже було, і писати решту. Вже за три місяці ми записали 13 пісень і одразу видали альбом. Якийсь тоді дуже сприятливий період був, ми дуже плідно працювали… І от, як наслідок, вийшов дебютник з назвою «Раби і жриці», що показує дві людські сторони – де вона – раб своїх бажань і де вона – володар своїх шляхів і своєї долі.

В.М.: Точно, в нас тоді все йшло чудово, так як нам дуже легко працюється разом, я б сказав, все органічно і злагоджено, такий собі «шлюб на небесах», практично ідеальна суміш.

– А поза гуртом які вподобання маєте?

Є.Н.: Музика, слухати музику, робити музику, писати тексти, готувати, журналістика, психологія і містика.

В.М.: Музика, звичайно, був також період, коли я малював, зараз захоплююсь релігієзнавством, літературою та історією.

М.Т.: Музика, спорт.

– І, все-таки, ви одноголосно ставите музику на перше місце?

В.М.: Музика, особисто у мене, стоїть на першому місці і займає серйозну нішу у моєму житті. В мене є стимул – гурт, у якому я граю, і я би хотів того визнання, на яке ми заслуговуємо. Тому треба над цим працювати і мене ця думка надихає.

М.Т.: Дійсно, музика витісняє усі інші захоплення, як не крути. Їй треба або віддаватися повністю і витрачати на неї весь вільний час і сили, або не займатись нею зовсім. Вважаю, з цим треба народитись, з цим станом душі.

В.М.: Згоден з Мітею, музика – це стан душі. Це річ, яка приносить кайф, а що може бути краще, коли ти стирчиш від того, чим займаєшся, коли почуваєшся на сцені, як вдома, коли тобі комфортно і весело, коли бачиш радісні обличчя і чудовий настрій слухачів, коли ти робиш свято…

Я обожнюю придумувати нам з хлопцями різні сценічні образи, фішки, це додає такого собі перцю нашим виступам, і, думаю, ми це робимо класно. Тому важливо всі зовнішні фактори приправляти емоціями, щоб це працювало на всі сто, щоб це було живо. Вже потім, за кілька днів по виступах, у мене відбувається процес «перетравлення» минулих подій. Ейфорія. І в процесі цього «післяаналізу» я розумію, що було круто, але ще є простір для просування вперед, ще можна зробити краще.

– Для просування вперед, очевидно, потрібні певні матеріальні засоби, і на сьогодні це домінуюча проблема для будь-якого колективу… І хоч ви не ганяєтесь за колосальними гонорарами та ставите духовне задоволення на перше місце, потреби, все ж, у вас людські…

В.М.: Кошти, які ми отримуємо за виступ, важко назвати гонораром, тому ми розглядаємо це як винагороду, знак якоїсь уваги, іншими словами, ми вважаємо, що маємо право вимагати оплату за свою працю. Наш гурт тверезо оцінює ситуацію і ми розуміємо, що на такій музиці, яку ми робимо, ми багато не заробимо, тому працюємо на власному ентузіазмі, лише була б повага організаторів, якісна апаратура і хороша публіка. За кайф, якщо можна так сказати. Якщо нас запросять молоді недосвідчені люди зіграти на концерті без гонорару, але з чудовими умовами – ми погодимось, так як є один важливий момент – ми любимо сцену і музикант повинен якомога частіше виступати, пробувати сцену, бути на ній. Кожному своє, звісно, але «вейси» вважають так. Нас наповнює радість від спільного перебування на сцені і від того, що ми там робимо. І це прекрасно.

М.Т.: Пол МакКартні, звісно, не ґранжер, але якось він сказав: «Якщо моя музика допомогла хоча б одній людині на світі – я прожив життя не дарма». Тому, матеріальне є матеріальним, ми працюємо, щоб забезпечити собі нормальні умови для творчості, але ні в якому разі не ставимо гроші на перше місце. Це засіб для досягнення певних цілей. Крапка.

Є.Н.: Я хотів би додати, що нашу музику треба не просто слухати, а вслуховуватись, адже усі тексти несуть в собі меседж  і, знову ж таки, якщо наша музика буде допомагати людям, це буде чудово.

– Я от вас слухаю, і мені на думку приходять ще кілька гуртів, які мають аналогічні позиції і міркування…

М.Т.: Це тому, що всі музиканти однакові. Якщо вони дійсно роблять свою справу, то, по суті, проблеми і бажання у всіх схожі, просто хтось про це не говорить чи інакше до них ставиться.

– Що було після альбому «Раби і жриці»?

Є.Н.: Ми вирішили взяти собі за хорошу звичку записувати наші концерти (як аудіо-дисками, так і відео-версіями), оскільки писатись на крутих студіях можливості нема, то ми вирішили записати концерт «We will rock you» у львівському рок-клубі «Старушка» (також вийшла «дівідіха») і просто офігіли, наскільки класним вийшов запис. Це було жирно.

В.М.: Цим ми завдячуємо нашому звукачеві, який віднедавна з нами працює. Це людина з великим досвідом роботи і, вважаю, він попрацював на славу. Те, що ми вирішили мати свого техніка, свідчить, що «Ways Of Dependence» ростуть і постійно вдосконалюються.

Є.Н.: В результаті у нас вийшли Live «Shit (We Will Rock You)» (2008) і Live «Бодрячком» (2009, з МС Defive).

В.М.: Ми вирішили відірватись і зробили кавер на Сяву-репера, тобто на його відомий хіт «Бодрячком, пацанчики!». Зробили… Потім, правда, на одному інтернет-ресурсі, куди ми заливали реліз, трек видалили за 100% матюків. Але таке має місце в нашій творчості, людям сподобалось, творчий експеримент вдався. Іншими словами, хтось би це зробив, але зробили це ми.

– В інтернет-просторі творчість «Ways Of Dependence» доступна в повному обсязі. Чому так? Чи не маєте наміру заробляти на тому, що робите?

В.М.: Так, ми дійсно не приховуємо нічого і все, що маємо – усе викладаємо в інтернет. Може комусь це видасться дивним, але поки що ми хочемо, щоб нашу музику слухали, тому робимо все можливе для того. Нехай це називається self-піаром, але є багато європейських гуртів, які свої альбоми викладають в інтернет, а не продають в музичних магазинах. Це нормальна і адекватна практика. Аудиторія є диференційована. Є категорія людей, які не куплять того диску ніколи, не підуть в магазин і не поцікавляться, а будуть тягнути з інету, бо це просто і доступно. Нехай. Саме поняття наявності диску мало що змінить. Хіба що є ті, що цінують зовнішній вигляд кружальця, роботу над ним. Переважно це люди тієї ж сфери діяльності, що і ми, які знають, скільки праці в це вкладається.

Є.Н.: Якщо хтось захоче диск, ми обов’язково запишемо йому, з текстами, фотографіями тощо. Але ми відчуваємо, що на даний момент маємо робити так. І, ймовірно, другий альбом, над яким ми починаємо працювати, теж буде доступний усім охочим для скачування.

– Про що мріють «Ways Of Dependence»?

В.М.: Щоб наші пісні залишились після нас.