Юрій Макаров: «Попереднім трьом дружинам не вибачив неповаги...»

На інтерв’ю з популярним журналістом, сценаристом, режисером документальних фільмів, письменником і телеведучим Юрієм Макаровим ішла з невеличким хвилюванням. Бо ж кому ще оцінювати роботу кореспондента, відтак або вдатися до щирої розмови, або геть від неї відмовитися? Втім, де й поділося збентеження: розмовляла зі справді галантним, інтелігентним, напрочуд цікавим і приємним у спілкуванні, не просто улюбленцем телеглядачів, а передусім Мужчиною.

– Успіх, процвітання, популярність… Я ще цілком тверезо ставлюся до свого сценічного образу й здатен його відокремити від себе самого, – миттю розвіяв напруженість мій співрозмовник…

«ЯК ЗІРКА, Я ПЕРЕСТАВ БУТИ АКТУАЛЬНИМ»

– Пане Юрію, невже за стільки літ зіркова хвороба так і не здолала вас?

– Навіть популярність 1995–1996 років, коли тільки-но вибухнув телеканал «1+1», і направду всі оберталися й казали: «О, йде Микола Вересень!»

– ???

– Так. А ще називали Піховшеком, Борсюком, Яневським… Тоді це для мене було важливо, бо розумів, що бренд «плюсів» працював. Нині спокійно ходжу і не ловлю на собі поглядів, що означає: у людей з’явилися нові ікони, обличчя, а я, як зірка, перестав бути актуальним. І це мене влаштовує. До того ж, популярність у нашій країні грошей не приносить, якщо її не конвертувати у політику. А в політику я принципово не йшов, бо розумів, що це тягне за собою зобов’язання, які деформували б мою душу. Можливо, політика не всяку душу калічить, але мою…

– Кажете, не зробили цього принципово. А за якими принципами живе Юрій Макаров?

– Та вони загальні, їх неважко сформулювати. Десять заповідей, які не завжди виходить дотримуватися, але на них орієнтуюся. Понад те, для мене принципово, аби відбулася країна, яка називається Україною. Не як територія, а як проект життя, що відрізнявся би від нашого минулого і від низки сусідів, яким не пощастило трансформувати життя у гідне. Гадаю, в Україні закладено такий потенціал гідного життя, який просто гріх не реалізувати. І якщо генерація моєї дочки чи онуків почуватиметься більш свідомою, відповідальнішою перед собою, то я буду щасливий.

– Пане Юрію, знаю, ви живете у найманій квартирі, лише нещодавно взяли в кредит авто… Себто гроші для вас не такі й важливі?

– Звісно, нужденність позбавляє людину волі, гідності. Я не скаржуся на свою платню, вона, за нинішньою шкалою, у мене гігантська. Але не випадає відкладати на чорний день. Аліменти, кредит, квартира… Тривалий час я користувався службовими машинами, але то було певне обмеження свободи, бо в мене бракувало нахабства тримати водія двадцять чотири години на добу. Відтак придбав простенький «Фольксваген Поло». Якби з неба звалився б «Мерседес», я від нього відмовився. Бо розумію, що таке дороге авто і як з ним у місті складно. Намагаюся дотримуватися правил, бо це передусім повага до себе.

– Що, й іменем своїм не користуєтеся?

– Та я його не відчуваю. Якщо ти хочеш, щоб тебе впізнавали, то так і поводишся. Але це руйнує психіку. Сказати: «Та я ж Макаров!» Це ганьба, після цього не поважатиму себе.

«ТЕ, ЩО Я ПОТРАПИВ У КАДР, ДЛЯ МЕНЕ СТАЛО НЕСПОДІВАНКОЮ…»

– Пане Юрію, коли ви вели «Телеманію» та «Імперію кіно», жінки були залюблені у ваш …тембр голосу. Наскільки це важливо для тележурналіста?

– Коли прийшов на «плюси», то зважали на інше. А те, що я потрапив у кадр, для мене стало несподіванкою. Тоді в ефірі був скутим, не дуже впевненим у собі. Щоправда, відносно швидко адаптувався, але перші спроби направду жахливі. А щодо голосу, то це штука так само небезпечна. Коли людина усвідомлює, що в неї гарний тембр, то починає цим користуватися. У мене є знайомі, з яких сміються, їх просто дражнять, бо, увійшовши в роль, вони, незалежно від того у кадрі чи поза ним, вже розмовляють …ось так (імітує. – Авт.). Зі своїм голосом я не працював, очевидно, це спадкове – у мене мама камерна співачка.

– На вашу думку, який він, ідеальний телеведучий? Такі є в українському телепросторі?

– Це передусім особистість. Свого часу «плюси», поки не потрапили під політичний прес, мали понад десяток ідеальних ведучих. На мій погляд це і Алла Мазур, і Олесь Терещенко, колишній дует Борсюк-Корчинський, Сашко Ткаченко, також В’ячеслав Піховшек, поки він відверто не почав працювати на штаби. Ці люди відбулися як журналісти, аналітики. А просто промовляти текст… Очі ж порожні, і це видно.

– А ви що дивитеся по телевізору?

– П’ятий міжнародний французький канал, ВВС, CNN, французько-німецький канал «Меццо» з класичною музикою та джазом. Новини переглядаю в інтернеті. А сісти й дивитися наші програми, то ні. От хіба коли дружина дивиться «Лікаря Хауса», то можу зупинитися на півгодинки...

«НЕ ПАМ’ЯТАЮ, ЩОБ МИ З СВІТЛАНОЮ СПЕРЕЧАЛИСЯ…»

– Якось ваша нинішня дружина Світлана зізналася, що аби підкорити вас, обманула, що заміжня, припускаючи, що ви почнете її одразу ж завойовувати…

– Такі розмови – це завжди гра. Світлана, яка звикла бути самодостатньою і не залежати від чоловіків, грає в активну, емансиповану. Насправді вона така і є, але без фанатизму, без тих тарганів, які з’являються зазвичай у фахових феміністок. Ми інколи навіть бавимося так: «Куди це ти поклав?», «Скільки тобі нагадувати?» Уряди-годи й на людях отак поводимося, що всіх дуже лякає… Але я не пам’ятаю, щоб ми не те що полаялися, а просто посперечалися через якісь побутові дрібнички...

– Минуло сім літ, як ви разом. Подейкують, що це така собі межа, яку люди або витримують і живуть разом довго й щасливо, або ж…

– Насправді нічого не змінилося від першого року спільного життя. Я не можу сказати, що звик до Світлани, що дістаю менше задоволення, коли дивлюся на неї, що з нею менш цікаво чи перестаю захоплюватися тим, що вона робить. Світлана – відомий журналіст, вона ще й талановита художниця. Мені надзвичайно подобаються роботи дружини, тож не втомлююся повторювати, що вона винятково обдарована і має працювати щодня…

– Юрію, ваші попередні три шлюби були невдалими. З чим не змогли змиритися чи зжитися?

– Є дещо, у чому й собі дорікаю: от чоловіча недорослість, егоїзм… А чого я не можу подарувати, то це браку поваги. Не уявляю, щоб колись, навіть якщо почував це всередині, висловив неповагу до людини, з якою був поряд. Тому хамство на мою адресу дуже швидко припиняє будь-які стосунки. Щоправда, маю сказати, з колишніми дружинами, коли все перегоріло, зберігаю чудові стосунки...

– Які стосунки у Світлани з вашою донькою Марією? І чи дружина не ревнує вас до минулого?

– Мабуть, трохи ревнує. Але вона нічого не вдає, не імітує, тому стосунки ідеальні.

– Донька теж майже доросла. Можете сказати, чий у неї характер?

– Мій, на жаль. Кажу так, бо мені довелося дуже багато над собою працювати. Переконаний, що і в неї не забракне сил зробити стільки ж... Маша скромна, комунікабельна, дуже довірлива, легко піддається під впливи, що мене непокоїть. А ще донька співає в академічному хорі «Щедрик», захоплюється теквондо.