Жовте і блакитне, або Стьопа досліджує Дніпропетровськ

Колись всі вокзали в моєму місті о такій порі

зупинялись, наче будильники… (с)

Коли баба Ліна писала своє «Берестечко», чомусь забула вплести в текст декілька дуже хороших назв селищ у той розділ, де «…Душа летіла над Україною». Березнеговате і Очеретувате, ну чим погані назви? Всім хороші, і не підказав же ж ніхто. А я значить, хазяйко, їду Дніпропетровщиною і уважно читаю назви населених пунктів.

Дніпропетровський вокзал невеликий, красивий і затишний, а головне – не смердить. Відразу з вокзалу відправляюся поселятися. Район мій називається Сокіл. З балкону будинку показують багато дерев, приватний сектор, Дніпро, труби Придніпровської ГРЕС і небо. Оце дивлюся я у вікно і розмірковую, чому певні міста «розкручені», а інші залишаються в затінку. Ну от поясни мені, чим, скажімо, Париж кращий від Праги? Нічим, писали і говорили просто про перший більше. Дюми (скільки-б-їх-там-не-було), Гюго та от навіть і Веллер. Так і з Дніпром, який однозначно можна назвати рекреаційним і туристичним центром України, просто не потурбувався ніхто. Ну це я, хазяйко, відволікся.

Оскільки метро в Дніпропетровську виконує радше функцію декоративну, виїжджаю зі свого району маршруткою № 157 (метрополітеном, ясна річ, я скористався, але про це напишу пізніше). Автобус наш їде, минаючи Дніпро, багатоповерхівки і гаражі, проїжджає повз стіну пам’яті Віктора Робертовича і виїжджа на вулицю Карла Маркса. Хто такий В.Р. не пояснюю, а от про К.М. напишу, мама Карла Гайнриха була тіткою одного із членів родини засновників компанії Philips, телевізори, значить, люди робили.

Зсідаємо біля Історичного музею, де хтось недбало розкидав на галявині скіфські і половецькі баби. Чого їх бабами називають, дражняться? Мені більше слово «боввани» подобається, якесь воно грунтовніше чи що? А як вони таки баби, то де ж тоді їхні діди і онуки? Оминаючи історичний музей, шпацеруємо в бік діорами «Битва за Дніпро», проходимо до виконаного в класичному стилі Спасо-Преображенського кафедрального собору, з яким пов’язано такий цікавий момент. За задумом Григорія Потьомкіна, храм мав бути вищим за римський собор Святого Петра. Натомість встигли побудувати тільки фундамент. Саму церкву встановили на новому меншому підмурівку, а на старому побудували церковний паркан. В дев’яності роки церква була передана Московському патріархату, попри те, що парафіяни оголосили голодування. Не знаю, чи розділяєш ти мою думку про те, що головне ото не по церквам ходити, а намагатися бути чемним, ґречним і робити добрі справи. Старші ж пані парафіянки московського патріархату своїми милицями і прокльонами можуть звести цілу роту. Воно і не дивно, адже головний їх пастир закликав людей на вбивства*. А як на мій хлопській розум, на варення налітає більше бджіл, ніж на лайно. Я оце до чого хилю. Коли було освячення Церкви Василя Великого у Києві, хода прочан ішла від пам’ятника Володимиру Великому, і ясно, що охочі зайшли до Олександрійського костелу. До прочан вийшов ксьондз, він чомусь не казав, що люди неправильно вдягнуті, ходять до невірної церкви. Натомість провів екскурсію і розказав доволі цікаві речі. Чи знаєш ти, хазяйка, що службу в цьому костелі проводять різними мовами, зокрема і японською?

Бачиш наступне фото? На місці цієї стели колись почали будувати Дніпропетровськ. Тільки тоді він називався Новий Кодак і було це запорізьке місто. Від стели направляюся до Центрального парку культури ім. Т.Г. Шевченка. Писав уже тобі про парки Харкова, Рівного, ясно, що напишу і про дніпропетровські. Обидва найбільші парки заклав осавул Війська Запорізького Лазар Глоба. І той, що Шевченка, і, власне, той, що Глоби. В першому парку запам’яталися чудесний Потьомкінський палац, красивий мідний левик (дивись на фото) і повітряний майданчик для дітлахів (нам би такий зробити на дачах, нічого, Дмитрик підросте – обов’язково утнемо щось подібне). В парку ж Глоби сидить маленький принц на своїй планеті-кулі, продають найсмачніші французькі хот-доги, тут вони, щоправда, називаються європейськими. Відразу згадалося: «Після прогулянки на Мейн-стріт ми заходили в сосисочну і брали булку з гарячою сосискою за вісім центів і великий кухоль шипучки за п'ятак»** (с). Хоч до Мейн-стріт і далеко, та й ціна за вісімдесят років змінилися на всіх континентах, проте хот-дог був смачнющий, як у дитинстві.

Якось соромно тобі про це говорити, хазяйко, але я ніколи не був на дитячій залізниці Києва. Натомість не обминув львівську у Стрийському парку, харківську малу Південну (між парком Горького та Лісопарком) ну і дніпропетровську в парку імені Лазаря Глоби. Приїду – відкладемо всі справи і гайда на Малу Південно-Західну. А ти, скажімо, знала, що після відкриття у 1935 р. Тифліської дитячої залізниці в СРСР почався рух щодо їх будівництва у найбільших містах. Як там у дядь Міші*** пише?

До Тифлиса сорок миль...

Кто продаст автомобиль? (с)

Тут би ще доречно вставити було якийсь шматок з вірша дядь Сєрьожи «Дитяча залізниця», тільки в цьому творі чомусь немає жодного слова про дитячу залізницю.****

Якщо ми вже заговорили про транспорт, принагідно згадаю дніпропетровський метрополітен. Він, знаєш, як наш трамвай на Троєщину. Колії в нікуди. В 1995 році відкрили шість станцій від вокзалу до робітничих районів. До центру метро не їде. Як будеш в тому метро, не підходь близько до обмежувальної лінії, бо вагонів приїде три, а за третім – прірва. Електронні годинники тут, як і нашому метрополітені, розраховані на інтервал руху максимум дев’ять хвилин (ну, пам’ятаєш три зелені крапки на табло?), в той час як потяга можна чекати аж сімнадцять. Сидиш собі на лаві станції метро Проспект Свободи і вдивляєшся в табло, як діти в палаючий телевізор в першій частині «Термінатора». Не буду порівнювати карту Дніпропетровського метрополітену з картами метро Лондона і Токіо, а от з київським можна, наша виглядає як набір паличок на тлі блакитної плями (річку Дніпро так позначають), натомість дніпровська карта скидається на мапу зоряного неба.

Центр Дніпра затишний з дуже милими будиночками. Обов’язково поблукай проспектом ім. К. Маркса (що це за один пояснював вище). Побачиш будинки дореволюційної забудови. А на площі Героїв Майдану за плечима уже знесеного Леніна – ансамбль будівель, виконаних у стилі конструктивізму. Наша відповідь Харкову.

З приємністю повідомляю, що карта Ленінопаду***** не обминула Дніпропетровськ. Тут впало їх аж двоє, але залишається відкритим питання пам’ятника Петровському, який вкляк просто на вокзалі. Ну ми ж знаємо, як слюсарі, токарі****** і посудомийки вміють керувати державами. Наслідок такого управління зазвичай голодомори. Мою теорію про погану карму країни в світлі незмінених назв вулиць Шліхтера-Постишева-Петровського ти знаєш так досконало, вже б і дисертацію могла захистити.

Певно, чекаєш, коли ж я почну писати про жовте і блакитне. Тоді розпочинаю з улюбленого будинку. Поза тим, що «Парус» найбільший і найвищий в Україні готель (має 32 поверхи, шкода лишень, що недобудований), тепер він виглядає дуже святково. Фото прикладаю. Не готель, а красень, правда? Дістатися туди можна набережною імені Леніна *****. В місті Дніпропетровськ налічується вісім мостів. Три з них можна бачити, наближаючись до мого «Парусу». Безіменний міст на Монастирський острів, Мерефо-Херсонський і Амурський. Сама набережна широка, ошатна, тягнеться уздовж правого берега і, до того ж, найбільша в Європі. Мости, готелі, державні установи, житлові будинки, паркани, трамваї демонструють свою громадянську позицію. Таку кількість жовто-блакитного бачив тільки на трасі Київ-Запоріжжя дорогою на дачі. Ідеш, сопеш, а за вікном показують соняхи і небо.

Можеш назвати когось із наших знайомих, перебування якого в місті б важило десять томів судової справи? Шкода, що ми не знали Нестора Махна. Нестор Іванович був засуджений до смертної кари, але оскільки був неповнолітнім (мав 20 років, в Російській імперії повноліття наставало в 21 рік), шибеницю замінили на каторгу. Тепер на готелі «Асторія» висить пам’ятна табличка про ті далекі дні. «У цьому будинку в 1919 р. знаходився штаб борця за свободу Нестора Івановича Махно».   

Не обминаю своєю увагою і стадіони. Ну там в Харкові-Донецьку. Хоч як не було жарко, прогулявся до «Дніпро-Арени». Шкода, що Ойро 2012 не проводилося в Дніпрі. Може, тоді в сухому підсумку Україна зіграла би краще.

Ну ніби оце і все. Люблю закінчувати листа оптимістичною спортивною нотою. Що нового в столиці? Які погоди встановилися? У нас жарко. Без капелюха на вулицю ні-ні. Тож не ховаю його глибоко у валізку, думаю, в Києві він також мені стане у пригоді.

Твій ведмідь. 

* Очевидно Степан має на увазі Володимира Михайловича Гундяєва, який благословив братовбивчу війну на сході України.       

 ** Ведмідь рано почав читати книжки для дорослих, цитата вихоплена з оповідання Чарльза Буковські «Трах-Трах об завісу» з книги «Південь без ознак півночі». 

*** Стьопа цитує вірш Михайла Булгакова.

**** Степан, очевидно, має на увазі Сергія Вікторовича Жадана з його віршем «Дитяча залізниця».

***** В.І. Ленін (справжнє прізвище Ульянов)  – один з організаторів Жовтневого перевороту, в анкетах в графі фах зазначав «літератор».

****** Очевидно, Степан натякає на те, що Г.І. Петровський почав свою карколомну кар’єру з посади учня слюсаря на заводі в місті Харкові. Пізніше працював слюсарем і токарем.

У тексті використано вірші С.Ж. і М.Б.

У Дніпропетровську Стьопі допомогла модель агентства «Baby» Важинська Дарина.