Юрій Андрухович: «Жили, немов співали...»

Підвальне інтерв’ю з Юрієм Андруховичем

«Раніше він був просто як чтєц, а тут він вже як і пєвєц. Що буде далі, не знаю.»

Місько Барбара

Бесіда відбулася після виступу Юрія Андруховича та Сергія Жадана, які знайомили українську публіку з творчістю швейцарських поетів Педро Ленца і Рафаеля Урвайдера. Андрухович часом експериментує зі звуковим представленням своїх творів: розпочав «сольну» діяльність разом з польським гуртом Karbido. Хоча й раніше у нього був досвід роботи з іншим польським проектом, наслідки якого можна почути на диску «Andruхоїd» (2004), проте, на відміну від «Самогону» (перший диск, записаний разом з «Karbido»), він не мав творчого продовження. Письменник розповів про «Цинамон» (нещодавно він був озвучений на Festiwalu Dwa Brzegi w Kazimierzu Dolnym і скоро з’явиться в продажі) та про спільну роботу з гуртом «Мертвий півень».

— Пане Юрію, як виникла ідея озвучити свої поезії під музичний супровід?

— Це була мрія. Можливо, навіть писання поезії стало вже наслідком того, що я мріяв з музикантами виступати. Десь у підлітковому віці почав слухати рок-музику й цікавитись, про що йдеться в піснях. Я англійської мови, нажаль, у школі не вивчав, тому доводилось кожне слово шукати в словнику... А згодом так розмріявся, щоб виступати на сцені з рок-музикантами. Коли почав свої перші юнацькі вірші писати, то я собі уявляв — може колись вони стануть музичними композиціями.

— Коли писали тексти «Пісень для Мертвого Півня», які, за вашими словами, «неможливо було б заспівати», чи виникало бажання «не-проспівати» їх разом із «Півнем»?

— Ні. Іронія в тому, що я назвав так збірку – «Пісні для Мертвого Півня», але насправді співати їх ніхто не повинен був. Ось це, власне, була несподіванка для мене, що «Півням» вдасться створити такі композиції.

— Які відмінності роботи над «Самогоном» та другим, спільним з польським гуртом Karbido, альбомом?

— Були достатньо відмінні обставини студійні, тому що «Самогон» ми записували у Вроцлавській студії, погано пристосованій для музики саме такого характеру. А вже над «Цинамоном» працювали в комфортних умовах у Варшавській студії, яка належить одному з учасників Karbido, він же у нас програмер і клавішник. Було більше часу, і ми набули досвід. Але в цілому принципових відмінностей немає, бо це практично ті самі музиканти, і невеликий проміжок часу пройшов від роботи над створенням першого альбому. Хоча «Цинамон» як музичний проект достатньо відмінний. Утім, про це варто говорити вже після того, як альбом побачить світ. У кінці вересня вийде польське видання, а коли буде українське – поки що сказати не можу, але дуже сподіваюсь, що наступного року.

— Розкажіть про Ігоря Смичика, який зібрав у етнографічних експедиціях чимало матеріалу, в тому числі й «Зелену ліщиноньку».

— Я від нього запам’ятав цю пісню, і згадую в «Таємниці» — даю йому кілька характеристик: геніальна людина – і як художник, і як музикант. Він чудово грав на гітарі, але відколи закінчили інститут, ми не бачились, а тому він для мене, ніби людина з минулого часу. Ігор живе в Кіровограді, працював викладачем художньої школи. Чи він якось розвивав свої музичні нахили — мені невідомо. Він не грав у жодному гурті (був застільний музикант, тобто, коли у гуртожитку компанія збирається за столом і хтось, як душа компанії, грає на гітарі та співає). То були позитивні застілля. Вони «підсвічувалися» красивими піснями й голосами. Суттєво відрізнялося від застіль студентів, наприклад, механічного факультету. Там переважно мордобоєм усе закінчувалося. Це був період, коли радянська естрада змагалася з найкращими зразками західного арт-року, і в наших гуртожитках перемагала, звичайно, радянська естрада. Тому такі застілля давали нам шанс щось протиставити.

— У якому напрямку плануєте розвивати манеру подачі тексту — в сторону співу чи речитативу, як це було в «Andruхоїdі» чи «Самогоні»?

— Я б сказав, що «Самогон» вже багато в чому відмінний від «Andruхоїdа». В «Цинамоні», мабуть, в цілому, вже трошки більше моментів власне співу. Але зараз мені ще не дано вгадати. По-перше, ми ж задумали трилогію: після «Самогону» і «Цинамону» має ще бути «Абсент». А ще поки що невідома його концепція, ми тільки знаємо, що буде третій альбом із такою назвою. І от може в «Абсенті» дійсно спробувати вже поспівати. Я побачу, які будуть реакції на «Цинамон». Як будуть сприйматися оті шматки співу.

— Чи виникали ідеї «живих» альбомів з Karbido чи «Мертвим півнем»?

— Це симпатична ідея, але її реалізація в тумані. Тому що це, на мій погляд, немає сенсу робити в ситуації, коли кількість публіки недостатньо вагома. Публіка має співпрацювати. Має бути дуже активна її присутність. І це означає вихід на інший рівень відомості, популярності...

В оформленні тексту використані роботи Валерія Дем'янишина