Ой, Павел, пожалуйста, еще пишите! Я давно таких умничающих напыщенных дураков не встречала! :) С удовольствием Вас почитаю. Даже больше не буду констатировать вышеназванный очевидный факт.

ну я би сказав, що як як і Бартон, Шванкмайер натиснув на спецефекти. Фільм побудований за принципом балету з увертюрою і нескінченним обертом комбінацій обмеженої кількості учасників. А головне необхідність попереднього ознайомлення з лібрето. Винахідливість ефектів Яна помітніша в силу повсякденності та побутовості їх матеріальної бази. Глядач бачить з чого це зроблено і дивується власній недотумкувасті "Як це я сам такого не придумав", але тут таки знаходить собі естетично-етичне виправдання "Якого рожна мені така гидота". У Бартона глядач апріорно іде на роботу естетських професіоналів, поряд з якими себе і ставити не варто, просто насолоджуйся легкістю і дивовижністю картинки. Саме химерність та неестетичність робить Шванкмайерівську Аленку модерністською, а технологічна віртуозність Бартонівської Аліси вивела її на пост-модерний рівень.
Крім того Бартон наважився на твір самодостатній у своїй конкретиці, що за великим рахунком не є екранізацією, а радше плагіатом))
Шванкмайер кинувся в іншу крайність. Відкинувши слова, створив німий сон рябицабесенької кобилки, що напередодні познайомилась з твором Керролла. Відсутність слів додала пікантної багатозначності та полісемантичності.
Було б цікавіше подивится на спільний проект цих двох режисерів, чесно кажучи, аніж на окремо кожного.

Ви вже вдруге прощаєтесь) Все таки репутація Керролла навіть в окремо взятих очах для вас важливіша, бачу, за власні обіцянки.

Приклад з Прустом і Сатром це приклад різності світоглядів, а не паралель конкретно до Керролла та Бартона.
Ну і стосовно аудиторії) Касовий збір цього фільму є яскравим доказом того, що дивились цей фільм і ті, хто читав, і ті, хто не читав, а також ті, хто зрозумів чи не дуже.
Стосовно пережованості ефектів, то аналогів я не знайшов би, ні в самого Бартона, ні в когось іншого. І до речі, очі закочують саме в більшості випадків завдячуючи цим от ефектам. Керроллівський твір став не поганим приводом продемонструвати їх світу, я гадаю. І я ще раз підкреслюю – та й ви самі це утвердили- що репутація Керроллівського шедевру від фільму аніскілічки не постраждала)

"Те, кто закатывает глаза от Бертоновской экранизации, книгу либо не читали и читать не будут, либо просто ее не поняли."
Якщо ж вас оповиває обурення, що хтось, на вашу думку, недоречно закочує очі, саме тому, що їм не дано в силу своєї обмеженості осягнути глибину думок Керролла, то це вже дискусія не в площині кінорежесури, а радше в площині упередженого снобізму, до тих хто і книгу оцінив і у фільмі знайшов розраду та розвагу. Чого і Вам бажаю)