А об’єктивна реальність така, що герої часто стають безсилими...
тааа... ну от скажіть, як можна так препарувати мистецтво: отут в нас окремо форма (геніальна, як вище всі погодилися), а отут зміст (брехливий, але що зробиш...)? скажімо, ви знаєте про мистецтво йозефа бойса? одного з найвидатніших художників 20 ст.? він був льотчиком армії 3 рейху і все таке, але його мистецтво не стало заручником того, по якому боці він стояв у 1939-му. як думаєте, чому?
Дуже переконливо... А що дивитись, як я не хочу "отримати по очах"? Не те щоб я цього боюсь, але я й так здатна почути, думаю.
Нє, в "Bombing New York City" ще – "Мине місяць – і такі жарти видадуться
поганими":) Це 7/11:)
І де був Малдер, і що робила Скаллі?
І чому Брюс не закрив собою
жодної кабіни пілотів,
з одинадцяти – жодної?
І чому ані Мел, ані Чак, ані інші,
не кажучи вже про Ніккейжда чи Арнольда,
не втрутилися в аферу, стікаючи кров’ю,
за півсекунди
до катастрофи
розбивши капсулу, повернувши важіль,
дотягнувшись кінчиками пальців
до детонатора?..
Найстрашніше – це коли герої безсилі.
об"єктивна реальність і Американське кіно – це дві великі різниці)