категорії: кіно стаття

Талант і тоталітаризм: право бути прощеним

теґи: Гітлер, Лені Ріфеншталь, Німеччина, кіно, кіномистецтво, нацизм, націонал-соціалізм, пропаганда, режисура, фото

Вчора на парі із зарубіжної преси відомий у журналістських колах й далеко за межами Львова професор журналістики Йосип Лось показав нам, своїм студентам, фільм. Документальний фільЛені Ріфенштальм про «особистого режисера диявола» – Лені Ріфеншталь. Про проклятого світом митця, непрощеного й донині. І все через пропаганду в своїх режисерських роботах Гітлера й націонал-соціалізму.

А починалась режисерська кар’єра Ріфеншталь дуже перспективно. Вже дебютний її фільм – «Блакитне світло» (1932) – здобув визнання глядачів й срібну нагороду Венеційського кінофестивалю. Саме через цей фільм її талант помітив Адольф Гітлер. Згодом Ріфеншталь згадуватиме у своїх мемуарах:

 «У «Блакитному світлі» я, наче в передчутті, розповіла свою Лені Ріфенштальподальшу долю: Юнта, дивна дівчина, що жила в горах, у світі мрій, переслідувана й покинута, гине через крах власних ідеалів – у фільмі їх символізують сяючі кристали гірського кришталю. До літа 1932 року я також жила у світі мрій…»

 Гітлер пропонує роботу, повну фінансову підтримку й сприяння в кар’єрі. Ріфеншталь погоджується. Вона знімає 2 фільми, які назвуть вершиною пропагандистської майстерності, за які її вважатимуть одним з кращих режисерів ХХ сторіччя, за які її згодом проклянуть і навіки закриють шлях у кіно: це «Тріумф волі» (1935) про націонал-соціалістичну партію Гітлера та «Олімпія» (1938) про німецьких спортсменів на Олімпіаді (цей фільм засудили за демонстрацію переваги, зверхності краси і сили арійської нації над усіма іншими З Адольфомнаціями світу).

Кар’єра в розпалі, перед талантом Ріфеншталь схиляються найбільші майстри – Лені отримала те, чого прагнула. Окрім самого Гітлера. Кажуть, вона кохала його. А він її – ні, просто не зміг не використати в своїх божевільних планах всесвітнього масштабу її геніальності.

Починається війна. Після побачених жахів Лені відмовляється й далі знімати режисерські оди нацистам. Але порвати з ними остаточно не може.

«Я ніколи не заперечувала того факту, що потрапила під вплив особистості Гітлера. Але те, що я надто пізно пізнала в ньому демонізм, безперечно є провиною чи засліпленням».

Війна закінчується ганьбою для нацистів. Починається жахливий період ганьби і проклять для Лені Ріфеншталь. Жінці відрізаний доступ до кіномистецтва на півстоліття. Аж до свого сторіччя жінка знімає фільми «в шухляду». І лише на столітній ювілей у 2002 році (вона прожила 101 рік, до 2003-го) їй дозволяють випустити у світ фільм «Підводні враження» про життя підводного світу. Лені Ріфеншталь

Лені була природженим генієм у всьому, чого торкалася. За життя вона встигла зануритися у світ мистецтва танцю («Якби не танець, не знаю, чи стала б я режисером. Адже танець і режисерський монтаж мають спільний корінь – ритм»), потім стати улюбленою актрисою мільйонів й змагатися в майстерності з Марлен Дітріх, потім – видатним і трагічним режисером, талановитим фотографом, коли закрилися двері в світ кіно, і наприкінці життя – захопленим дайвером. Її геніальність не повинна залишатися табу.

 Я не маю права виправдовувати Лені Ріфеншталь, але й не маю права її засуджувати. Не має значення зараз, чому вона була причетною до опоетизації націонал-соціалізму: чи тому, що не мала іншого виходу, чи тому, що кохала Гітлера й вірила його ідеям. Тоталітаризм пожирає талант й підкорює його собі, своїм жахливим цілям. Але це був її вибір. Вибір митця – це завжди тягар. Та чи настільки, щоб на понад півстоліття «зависнути» в чистилищі на землі? Бо то було справжнісіньке життя у чистилищі: чекати, чи пробачать тебе, чи проклянуть навіки.

Чи маємо право пробачити їй? Чи маємо право не пробачати? На ці питання я не можу відповісти. Скажу тільки одне: якщо одного геніального митця карають за причетність до опоетизації ідеології зла, то всіх інших мають карати за тою ж самою міркою. Чому ж ніхто не проклинає режисерів, що знімали для Сталіна? Поетів, що писали жорстокій радянщині оди? Чому досі з задоволенням дивляться Лені Ріфенштальфільми, де показують «безмежне соціалістичне щастя радянських людей»? Так, ми пробачили їм. Адже «поставте себе на їхнє місце – як ви б вчинили під загрозою катувань і смерті?» – беззаперечний аргумент. І я не знаю, як вчинила б. Можу сказати, що пішла б на смерть сама, віддала б на смерть своїх рідних, як то зробив Бандера та багато інших заради національної ідеї, бо вважаю це правильним. Але чи було б це правдою?..

Сьогодні до пропаганди ідеології зла причетні тисячі митців у всьому світі, з кадрів і сторінок чиїх нас закликають (відкрито чи замасковано) до наркотиків, пиятики, жорстокості, брехні, порочності, вбивств. Чи проклинаємо ми їх? Чи накладає суспільство табу на такі твори? Ні, бо одним це шалені прибутки, іншим – огидне задоволення. 

Таких, як Лені Ріфеншталь, безумовно, не можна виправдати. Але пробачити можна завжди. І прощення – це справа навіть не суспільства. Це особиста справа кожного з нас.

Більше фотоматеріалів, зокрема, фотороботи Лені Ріфеншталь, в галереї.