Хочу прокоментувати. Щодо дифтонгів - сперечатись не буду, а от щодо культу жаб і твердження, що у нас його не було... Так само як і культу богині Габії...
Доки автор рецензії не наведе дослідження по кожному українському селу і місту, з описом усіх існуючих там культів, я в його/її твердження не повірю про жаб і Габію не повірю.
Я швидше повірю Анні Багряній. Для мене природно і логічно, що культ богині литовської зберігся в Україні, Я пам"ятаю про Велике князівство литовське, і українські землі в його складі.
Природно і логічно авторці художнього твору щось і домислити, вигадати. Вона ж не дисертацію пише, зрештою, не посібник з етнографії, а художній твір. Тому тему статті і закиди Анні Багряній вважаю недоречними.
"добродушний поц Киня", "самокрутки з аркушів творіння Льюїса Керола" -- в точку:). взагалі, рецензія дужа влучна. автор, пиши ще!!
А мені здається, що
Гадаю, якщо люди кажуть щось на кшталт: «Хочу трахнути героя книжки», то героя виписано таки вдало, РеЛьЄфНо! -
- суперечливе тверження! Бажання сексу з літературним героєм - це ще не ознака його реалістичності. Є люди, які хочуть сексу із спеціальними гумовими ляльками...
От бажання поговорити з героєм - інша справа, бо це передбачає принаймні віру в те, що його думку на певні речі, які тобі не байдужі, варто почути. На жаль, герої Хінкулової - не такі, особисто я навіть трохи радію, що не знайомий ні з ким із них.
Гарна стаття!
Справді, варто звернути увагу на "банальний пошук орієнтирів і певних схем у написанні".
Цікаво те, що для нинішніх письменників така річ, як "правда життя" стоїть не на першому і навіть, певно, не на третьому місці. За невеликими виключеннями вони не бачать нічого аж такого поганого в тому, щоб підсунути читачеві яку завгодно штучну конструкцію, допускаючи в ній які завгодно "дефекти зборки" із щирим сподіванням, що читач це сприйме за чисту монету. Особливо на таку наївність й справді сподіваються ті, хто залучає до своїх творів матеріал фольклору з претензією на стародавність і навіть правічність. Справді, у Любові Голоти отой закопаний Світовий Камінь та й інші псевдофольклорні вставки - настільки чужорідні для історії про повоєнне село, настільки сконструйовані, що аж ріже слух.
Думаю, що шлях "фольклорного конструктора" - заздалегідь програшний не тільки через дифтонги у Карпатах і недоречність литовської богині Габії на теренах України. Якісне конструювання вимагає від конструктора немалого об"єму знань і умінь, чіткого уявлення, що, куди, звідки і навіщо - словом, воно "технологічно" настільки складне, та й навряд чи воно аж так потрібне для, приміром, любовної історії цілком сучасної дівчини.
Набагато більш виграшний шлях, який обрала Таня Малярчук в "Згори вниз" (успіх якої, очевидно, й спонукав Анну Багряну взятися за "Етимологію крові"). Замість імітації старовини і "правічності", Таня Малярчук користується для своєї міфотворчості цілком сучасним фольклором - таким, приміром, як сучасні легенди про обсерваторію на горі Піп Іван, про фотографію і т.і., а також різними дитячими історіями-"страшилками". У Тані Малярчук, здається, навіть мотив вовкулаки взятий не з сивої давнини, а цілком актуальних книжок і кінофільмів. В цьому сучасному фольклорі, якщо кому цікаво покопирсатися, можна знайти елементи фольклору стародавнього, але вони там - цілком органічні.
Артем Чапай, як я зрозумів, береться за недорозвинений в українській літературі і такий надзвичайно поширений в Європі жанр "нон-фікшн". Це непогано, але мені особисто цікавіше було б, якби це була вже доволі серйозна, а не "зліплена" книга. Щодо подорожей Центральною Америкою, то в мене в голові є певний еталон: тритомник про мандрівку відомих колись у СРСР чеських журналістів Ганзелки і Зікмунда "Від Аргентини до Мексики". Хоча й мандрівка була здійснена вже шістдесят років тому, читав із превеликим задовленням. Книжка гарно доповнює книжки латиноамериканських "магічних реалістів" й допомогла розібратися з тим, що таке, наприклад, таке модне словосполучення нині - "бананова республіка" (це якраз про Центральну Америку!)
мені здається, автор має право на домислення, або й вигадування будь-яких "реалій", зокрема й етнографічних. варто, щоб вони були вмотивовані текстом, але це бажано й для використання задокументованих фактів. для мене це аксіома, тож я навіть не знаю, із якого боку доводити -- із розмови про те, що таке художній текст, або із наведення прикладів зі світової літератури...
також не зовсім зрозумілий закид щодо розв"язки сюжетних ліній.
щодо перенасичення сюжета -- так, згодна.
2Євген Повєткін: очевидно, ми з Вами на протилежних позиціях, але мені не здається, що шлях міфотворчості на базі давніших вірувань гірший за використання сучасної стилізації.. натомість, "сучасний фольклор" я теж вважаю добрим матеріалом не тільки для досліджень, але й для художнього тексту.
про "правду життя" вже написала вище.
2Анонім: мм, може варто назватись? або краще зареєструватись:) бо дискутувати "в повітря" важкувато. а твердження -- "її", ім"я авторки публікації цілком дозволяє зробити такий висновок:)