Артем Чапай співав гімн України в Центральній Америці
Один мій друг в розмові про українську літературу постійно каже – «Та скільки можна читати книжки дрочунів, вони ж нічого в своєму житті не бачили?» Й справді більшість книжок створені за притягнутий за вуха інформаційний привід. Або привид інформаційного приводу. І справа навіть не так в інформації, як в дивній ситуації, коли жінки пишуть про Афганістан, а чоловіки – про жіночи пархвуми, тьху.
«Авантюра» Артема Чапая геть не схожа на книгу письменника-дрочуна, іншими словами – славетного вигадника з бурхливою фантазією. Хоча кілька сцен дрочіння в книзі, все ж, присутні, втім, вони, як і загалом калейдоскоп мандрівника – цілком реалістичні.
Їх усього двоє – Артем та американець Сімон. Але наче й головними героями книги їх не назвеш, бо головні герої – це вигадані персонажі, чи не так? Артем та Сімон подорожують світами, точніше одним – американським світом. Але Штати їх не приваблюють так, як латінос. Гриби, Че Гевара, живий Кастро, Джа – це все Центральна Америка: «А лишень день перед тим сидів над океаном і, як завжди, коли ностальгію, співав гімн України, і коли дійшов до «…що ми браття козацького роду», раптом так запишався, що це ж і я козацького роду, ги. І мабуть, уперше на цьому терені звучить гімн України й «Ой на горі женці жнуть».»
Книжка вийшла в поки що невідомому видавництві «Скай Кантрі». Це історія подорожі, історія перемог над собою, внутрішнім і зовнішнім світом, еротичних перемог, які автор хоч і досить цікаво і детально описує, кілька раз називає «вивченням іспанської». Сама книга з плашкою «parental advisory» та попередженням, що це — «еротико-політичний документальний калейдоскоп». І таки дійсно - в книзі нецензурної лексики, порнографічних деталей, впереміш з численними згадками автора про Леніна, помилками, іспанськими піснями, іншою народною творчістю, побутовістю, записами із LiveJournal-у, та навіть деякими коментарями.
Книга Чапая почалася із записів із враженнями у LiveJournal під заголовком «Волоцюга з леп-топом». Хтось лишив коментар — мовляв, та з цього й книгу зліпити можна. Чапай подумав — і зліпив. По приїзді цей блоґ та деякі думки щодо пережитого лягли в основу сюжету книги.
Найбільше пригод зустріли двох друзів — Чапая і Сімона — на Кубі та в Мексиці. Саме цим країнам присвячена найбільша частина книги. Артем вважає, що книга буде цікавою здебільшого його друзям, хоча насправді вона не про нього. Вона про американців. Вона про нелюбов до Штатів, вона про любов до латинос і загалом — любов.
Починається все з України і закінчується аж в Нікарагуа, звідки автор попрямує назад — до США, де й почалася його неймовірна мандрівка.
Артем Чапай, як я зрозумів, береться за недорозвинений в українській літературі і такий надзвичайно поширений в Європі жанр "нон-фікшн". Це непогано, але мені особисто цікавіше було б, якби це була вже доволі серйозна, а не "зліплена" книга. Щодо подорожей Центральною Америкою, то в мене в голові є певний еталон: тритомник про мандрівку відомих колись у СРСР чеських журналістів Ганзелки і Зікмунда "Від Аргентини до Мексики". Хоча й мандрівка була здійснена вже шістдесят років тому, читав із превеликим задовленням. Книжка гарно доповнює книжки латиноамериканських "магічних реалістів" й допомогла розібратися з тим, що таке, наприклад, таке модне словосполучення нині – "бананова республіка" (це якраз про Центральну Америку!)