Мені невимовно жаль, що Сергій залишив цей світ. Я щиро до останнього вірила, що Кузя зуміє побороти цей страшний діагноз. Не судилося. Його не стало фізично, але він навіки залишиться у серцях тисяч відданих шанувальників...

Ну на нашу компанію з 14 людей навряд чи однієї запасної пляшки вистарчило б))
Та й якщо хтось не відчув нестачі води, в той час, коли більшість людей в другий день таки її відчула, то не показник.
Якщо почати з реєстрації, то видані триденні браслетики – фігня повна, ввечері без прискіпливого погляду відрізнити їх від звичайної зеленої стрічки пов'язаної на руці важко. Про кольорові стрічки, які були пропусками на 1 та 2 день взагалі нічого говорити, сміх та й годі.
Абсолютно несерйозний підхід, якщо організатори хочуть заробити на квитках.
В наметі де реєструвались журналісти пресушні бейджики закінчились надто швидко і всіх журналюг відправляли за бейджиками в прес-центр. Там ніякого списку не було, а бейджик мав вигляд шматка паперу з якоюсь печаткою і написом від руки "преса".
На бекстейджі сцен охорони практично не було, зону для фотографів перед основною сценою охоронці організовували вже по ходу концерту, перед іншими сценами такої зони взагалі не було.
Про дуже нерегулярне підвезення питної води вже було сказано.
Обіцяні душі це ще один сміх крізь сльози))

ну навряд чи можна сказати, що прям так їх безбожно клемлять. я так собі думаю, що незадоволених можна зрозуміти на всі сто. а що кажуть не найприємніші речі на адресу організаторів – ну а що, всі ж реально в шоці. це грандіозний скандал, зважаючи на розпіареність фестивалю. та і щось я не пригадую взагалі прецедентів в історії українського фестивального руху, принаймні за останніх кілька років.

ну з самими туалетами проблем в принципі не було) але треба було їх бачити)))))
на наметове місце і ми не скаржимось – теж в ліску стояли, а от тим, хто жив у самому наметовому містечку – справді не дуже пощастило,бо стояти довелось під прямим сонцем, на високій стерні та ще й на схилі.
а недостача води відчувалась таки. бо машини з шаровою водою стояли біля табору тільки першого дня, другого і третього ж – тільки одна машина і вже з платною водою, тому доводилось ходити в село (1,5-2 км під сонцем по схилах)