То ви й до Андрушівки пішки йшли?! Певно, все ж до Червоного...
Ви такі молодці!
Я теж тепер хочу! :)
Ви знаєте, Дмитро, від Городківки до Андрушівки було йти веселіше, бо сподівання дістатися до пункту призначення були набагато більші від сподівань потрапити в Городківку з Червоного (все ж таки в Городківку йшли майже навпомацки :) .
Жалкую, що дуже вже втомлені дісталися, щоб зацінити ще й Андрушівську обсерваторію. Та вихідна вилазка в цілому вдалася. Урра! Згодна, Маринка? ;)
Дякую! Бачу, не дарма писав;).
Щодо назви Червоного. Воно набагато молодше за ті часи, коли б там теоретично могли побувати візантійські купці. Тож легенда хоч і симпатична, проте малореальна.
Уклін вам, що пішки дійшли до Городківки. Герої! Як з неї до Андрушівки дістались? Дорога там ще гірша.
Заздрю, що змогли потрапити до башти. Коли я там був, то від захвату навіть забув про це попросити того приємного дідуся наглядача.
Ну і вже вийшов мій наступний доробок - путівник "14 мандрівок Вінниччиною". Влітку ще планується Полтавщина. Тренуйте ноги;).
Клас! Навіть і не підозрювала, що поруч такі красоти... Гарно написано;)
Не до самої Андрушівки. Десь півшляху подолали пішки, а в селі, здається, Нехвощ добрі люди підібрали й підкинули до райцентру.