так от коли глядачі розумітимуть, що це все ганьба і писатимуть відповідні відгуки, то наступного разу арт-інвестори задумаються, а чи варто поспішати, аби не насмішити навіть не надто обізнаних в галеристиці курей.

Не пропаде, не пропаде – ондо народ читає. :) А тітонькам то не допоможе. Це вже на все життя.

стаття дуже цікава. По більше б таких. Галерейний бізнес на сьогодні в Україні – це річ в собі. Ніхто не знає, чим він живе за лаштунками. І музеї цим користуються, бо вони не вірять що відвідувачі знають, як воно мало б бути. А відвідувачі й дійсно не знають, бо ніхто їм того не пояснює. В школі то не викладають, в худ.академіях далеко не всім пощастило вчитися, і куратором такі популяризаційні лекції ні до чого (вигідніше платний майстер-клас для своїх же провести і лаяти потім відповідно лише в межах власного кола, не виносячи сміття за поріг)
А людям би цікаво було дізнатися про політику ціноутворення та набір послуг в галереях. Про розписаний на два роки вперед графік виставок (переважно незмінних друзів) та принцип відбору художників для цих виставок. Про пошук "реальних" клієнтів. Про розплату художниками за оренду виставкових площ власними ж роботами.
Та й з галерейно-кураторською ситуацією в Україні загалом хотілося б розібратися.

Хороша публікація. Тітоньки, які типу охороняють експозицію, скаржилися, що я надто довго дивлюся на два вогнегасники і зачинені двері. Насправді, симетрія, яку вони створювали, після вищезгаданого Айвазовського (від якого мене, правда, вже трошки нудить), з отого всього дивного "арт-міксу" зацікавила мене найбільше, хоча й створена була невідомим художником.