Виступ джазового піаніста Олексія Боголюбова

У каждого из нас на свете есть места,
Куда приходим мы на миг отъединиться,
Где память, как строка почтового листа,
Нам сердце исцелит, когда оно томиться.

 Игорь Тальков

 У кожної людини на світі є місця, особливо дорогі серцю. З ними пов’язані приємні спогади, люди, асоціації, події і моменти. І іноді, коли на душі гірко, думками переносишся і настрій хоч на хвилинку, але поліпшується. Для меня одним з таких місць став київський арт-клуб «44», в ті часи, коли ним заправляв Ерік. Там все було по-іншому – небагато людей, в основному іноземці, жива якісна музика і хороше німецьке пиво… Але це все не головне, головним були люди, з якими я проводила там час за душевними розмовами і атмосфера, що царила довкола. Більшість з цих людей по різним причинам пішли з мого життя, але пам’ять зберігає в собі їх образи. В цьому клубі були обмиті мої перші учбові досягнення – два дипломи, а также два запущені видання. В «44» живуть спогади про людей, котрі мене сюди привели і про тих, котрих привела я. Було багато пам’ятних моментів і можу сказати сміливо, що цей клуб вчив мене жити. І не тільки мене…

Цієї весни я познайомилася з творчістю молодого, але доволі успішного українського джазового піаніста Олексія Боголюбова, которий на сегодняшній день є одним з кращих гастролюючих джазових піаністів-композиторів України. Він участник багатьох відомих фестивалів: «ДоДж», «Памяті Владимира Симоненко», «JazzPer», «Горячий джем», «Jazz-art corporation» та ін., грає в гурті Соломинбенд, що виступала з спільному проекті з Катею Chilly. З нашої з Олексієм розмови виявилося, що його музична кар’єра почалася саме з клубу «44», де царила джазовая атмосфера Києва. І саме тут він познайомився з відомими українськими джазменами і зробив свої перші кроки на джазовому шляху.

   Олексій Боголюбов: «Пам’ятаю як чотири роки тому я почув харківську команду «Схід-side» і вона мене дуже вразила. Я став приходити в «44» на їх виступи, там постійно були сейшени. Просто поглинав і намагазвся зрозуміти. В цій команді на клавішах грав мій педагог, і якось я набрався сміливості, але для меня нахабства (сміється) і попросився сісти і зіграти кілька пісень. І, як на мене, тоді щось сталося. Клавіші були вільні, я сідаю і починаю грати. Пам’ятаю це відчуття – відразу ніби увага на мені різко зосередилася. Я дуже боявся, але мене всі тоді підтримали. І коли я уже на наступного дня прийшо на той же сейшен, люди почали зі мной вітатися, і я відчув якусь підтримку. Намагався при можливості завжди приходити і грати. І ось виходить, що цей клуб мене вчив. Потім, коли я захотів свій перший концерт організувати в цьому ж клубі – це був мій день народження. Мені виповнилося, здається, вісімнадцять років. Я запросив всіх цих музикантів, а у джазових музыкантів є хороша якість – це підтримка. Але я, принаймні, це відчував. Сама ідея джазу, что ти потрапляєш в атмосферу, яка тобі незнайома, і ти повинен в ній добре себе відчувати, доповнювати музику. Завжди знаходити вихід з будь-якої  ситуації…»

 Відтоді пройшов час, але Олексій Боголюбов все ще відвідує сейшени в арт-клубі «44». А 8 червня готується дати власний концерт в рідних стінах клубу. «Боголюбов Акустік Квінтет» виступить таким складом: саксофон – Дмитро "Бобин" Александров, труба – Денис Аду, клавіші – Олексій Боголюбов, контрабас – Сергій Макаров, ударні – Алік Фантаєв. Вхід на цей концерт для всіх бажаючих буде вільним. Початок о 22-00. Приходьте і заглиблюйтей в прекрасну джазову атмосферу.

 Олексій Боголюбов: «Джаз – це як жувачки раніше були «love is….» (сміється). Це приблизно те саме. Для мене це глибока культура, в якій багато імпровізаційності. Але зараз джаз це єдиний відкрити для спілкування, от немає жодної іншої музики, яку можна співати ось так з незнайомою людиною і вона знатиме ту ж пісню, що і ти, і ти будеш виражати своє ставлення до цієї теми. Слово «тема» можна розуміти як тема – музичний матеріал, ну і в житті є поняття ставлення до теми. Ось такої відкритості в іншій музиці немає, в інших музиках ноти і дуже великі рамки. В джазі теж дуже багато рамок, конкретних стилів і конкретної стилістики і теж там в своєму стилі є своі рамки і їх можна суміщати. Це діалог, це спілкуваня, це як життя. Адже чому я так спокійно переходжу з життя на сцену – тому що я буду спілкуватися. Я буду спілкуватися з публікою, а публіка реагує на те, що їм подобається. Загалом, джаз, можна сказати, те саме, що й життя.»