Виставка пам'яті Миколи Гнисюка

Вшанувати пам’ять Миколи Гнисюка, який народився у глухому селі на Вінниччині, а ставши фотохудожником увійшов в сотню кращих фотографів світу, запрошує Віницький краєзнавчий музей 12 січня.

Життєвий шлях Миколи почався у селі Перекоринці Мурованокуриловецького району Вінницької області. Тут він народився 18 грудня 1944 року, тут ріс та вперше зацікавився фотографією, ще навчаючись у школі. Важка, але цікава доля випала Гнисюкові. Найпершу свою фотокамеру маленький Микола отримав у подарунок від мами, яка все життя мріяла про те, щоб її син «вийшов в люди». Так у 14 років, завдяки старанням матері, він опинився в Латвії і став вихованцем духового оркестру Прибалтійського військового округу. Хлопець робив успіхи в музиці, закінчив Ризьке музичне училище, грав на трубі, але після приступів непритомності лікарі заборонили музикувати. У пошуках роботи Микола потрапив на Ризьку кіностудію, спочатку проявником кіноплівки, потім асистентом оператора, оператором і, нарешті, фотографом.

У 1967, переїхавши до Москви, витримав конкурс до найпопулярнішого у той час журналу «Радянський екран», де пропрацював 25 років, знявши тільки для його обкладинок понад 650 портретів діячів кінематографа. Він працював на картинах таких знаменитих кінематографістів як Гліб Панфілов, Микита Міхалков, Ельдар Рязанов, Андрон Кончаловський, Елем Климов, Георгій Данелія. З «зірок» світового екрану знімав Роберта Редфорда, Френсіса Копполу, Софі Лорен, Джину Лоллобриджиду, Жана Поля Бельмондо, Жерара Депардьє та багатьох-багатьох інших. З російських акторів і режисерів простіше назвати тих, кого він не фотографував.

Гнисюк, в першу чергу, вважав себе портретистом. Любив повторювати слідом за Омаром Хайямом: «Найпрекраснішою поверхнею на землі є людське обличчя». Саме довіру він вважав головним успіхом хороших фотознімків. Фотограф був впевнений, що знімати потрібно так, щоб з тобою потім віталися, тому він так і не став папарацці. У його фотографіях, найчастіше чорно-білих, створених неповторним творчим почерком відображено історію радянського, а почасти й світового кінематографа останньої третини ХХ–го століття. Персональні виставки фотохудожника проходили в багатьох містах світу: в країнах Балтії, в Італії, Америці, Чехословаччині, Польщі, Швейцарії, Румунії, Угорщині, В'єтнамі, Франції, Німеччині.

Сьогодні його ім'я занесене в англійську енциклопедію «Сучасної фотографії» та швейцарську «Камера обскура», куди вміщено дані про кращих фотографів світу, починаючи з 1839 року. Він був першим радянським фотографом якого американська Кіноакадемія запросила на 60–й ювілейний вечір вручення премії «Оскар». Заслужений діяч мистецтв РФ, член Союзу кінематографістів та Союзу журналістів РФ і просто добрий друг великих зірок екрану, він ніколи не забував звідки був родом і просив щоб його називали завжди саме Миколою, а не Ніколаєм.

Фотограф з світовим ім'ям, який все життя знімав відомих людей зі світу мистецтв, помер 1 лютого 2007 року на 63-му році життя і був похований на Троєкуровському кладовищі у Москві. Залишилися фотографії, залишилася пам'ять. Вдова фотографа Надія Майданська для збереження творчої спадщини фотохудожника та пропаганди мистецтва фотографії створила Благодійний фонд Миколи Гнисюка.

Вшанувати геніального земляка, дізнатися про нього більше і побачити на власні очі прославлені фото та особисті речі Миколи можна буде на виставці, яку влаштовує Вінницький краєзнавчий музей спільно з вдовою фотографа Надією Майданською. На відкритті виставки 12 січня очікують гостей з Києва та Москви.