Ліжко незайманої

Четвер 11 червня о 19:00 кіноклуб «Смолоскип» представляє: 

Філіп Гаррель «Ліжко незайманої» (Франція, 1969 рік) 95 хвилин

 Фантасмагорія на біблійному матеріалі.

 Співає Ніко.

Страшенно переляканий новинами із сучасних газет Жезу Кріст отримав із рук власної матінки Діви Марі величезний електромегафон на батарейках. Ще б пак! Йому треба промовляти до людей словами, а у нашому світі так багато шуму, що тихий голос Кріста просто загубиться серед волання натовпу, який зібрався послухати скиглення електрогітар.

По рейках Єрусалімського бомбосховища котиться маленька дрезина із Святим Сімейством: Марі вмовляє Жезу повернутися до людей та сказати їм декілька слів. Вона не знає, що за дві тисячі років всі слова на землі давно втратили своє значення, і ніким не сприймаються всерйоз. А нагорі у цей час люто виють сирени та залізно свистять кулі. Спаситель сам потребує спасіння.

Сюжет цього фільму міг би шокувати віруючих, якби вони дивилися кіно, а не дрочили на модних кіноакторів типу Мела Гібсона. Саме тому через картину останнього зчинився явно ініційований платною піар-командою скандал, а стрічка Гарреля пройшла повз пильну увагу Ватикана та широкого загалу християн. Але є ще одна дуже важлива риса цього фільму: він не претендує на нове прочитання Біблії як релігійного тексту. Ця книга для нього – лише давня напівзабута легенда, яку переповідають євангелісти, часто плутаючись і вигадаючи від себе, бо й самі погано пригадують, що там було насправді. Така ситуація, хоч-не-хоч, спонукає режисера до власного погляду, бо якщо ніхто не певен на 100% у справжньому перебігу подій, то що ж лишається ще?

Іноді це нагадує безкінечний хепенінг, як зараз модно казати «флеш-моб". Глядач потроху перестає ставитися серйозно до зображуваних подій, бо, як відомо, бурлеск, балаган та буфонада найчастіше бувають наслідками компенсації суцільного художнього дефіциту за рахунок другосортного гумору. Але могутній потік образів раптово поглинає, не залишаючи і хвилини на роздуми. У певний час глядач починає відчувати, що дивиться фільм не очами, а власною печінкою, шлунком, нирками, легенями і навіть, як то не дивно, серцем.

Святе Письмо в інтерпретації Філіпа Гарреля схоже на відеокліп якоїсь авангардної техногрупи із 80-х років, типу «Coil» або «Throbbing Gristle», хоча Спаситель підозріло нагадує симпотного лизунчика Дейвіда Гехена. Найближчий родич цього твору це, безумовно, «Кріт» Алехандро Ходоровскі, у якому ріки крові замінено на інфантильність, бо червоне у чорно-білій гамі не справлятиме враження. Жезу остаточно впав у дитинство та стрибає по квадратах класиків, аби потрапити на «небо».

Для 1969 року це була безумовно революційна картина, але й сьогодні її незрівнянна естетика так само зачаровує глядачів. Ніко співає магічно, так, ніби світ щойно народився, і вона в ньому – найперша жінка, яка знає, що їй доведеться бути також і останньою. Первісний ембіент кружляє над пустелею Землі та носиться над її водами, мов Святий Дух.

 Фільм демонструватиметься французькою мовою, з англійськими субтитрами та українським синхронним перекладом.

Ведучий вечора: письменник, журналіст та перекладач Олег Шинкаренко.