Фіна: між руйнуванням та самоствердженням

Щоб стати невидимою, потрібно лише бути нікому не потрібною. Постійне почуття самотності та непотрібності поступово стирає твою особистість з лиця землі. Можливо, одну із таких думок вклав у назву свого фільму «Невидима» (Die Unsichtbarе) німецький режисер Крістіан Швохов.

Його головна героїня, юна театральна актриса Жозефіна (Стіне Фішер Крістенсен) страждає від браку уваги як від друзів, так і від своїх рідних. Вона настільки згалиблюється в сірість і непримітність своєї особистості – що,наче, спить на яву (кадр , де Фіна буквально засинає на сцені під час репетиції).

Проте, у Фіни з’являється несподівана пропозиція зіграти головну роль у виставі відомого сучасного режисера Каспара Фрідмана (Ульріх Нойтен). Роль дуже складної, розбещеної, проте слабкої та нещасної жінки, поступово витягує Жозефіну з її власного колапсу.

Дівчина вживається в роль та водночас перетворюється сама, як зовні, так і з середини. Заводить коханців, намагається покінчити життя самогубством  – одне слово – душа в душу зливається зі своєю театральною героїнею. Вона починає «морально розкладатись», тут, в сенсі – розкладатись, тобто розкладати себе по частинках, щоб потім скласти з себе справжню, «всім видиму» особистість.

До речі, цей фільм, отримав екуменічну премію... за те, що в картині показано згубну розпустність, але, це лише одна, з, можливо, не зовсім правильних інтерпритацій фільму. Розупуста у «Невидимій» – засіб самореалізації, існтрумент досягнення мети – не більше. Хоча стосовно цього фільму, можна ще посперичатись –  де тут розпуста, а де – абсолютно іманентні, нашому життю, ситуації.

У фільмі чудово показано – яким має бути справжій театр та його трупа, ще раз доводиться, що актор ніколи не зіграє добре, коли сам не вживеться у свого героя, не стане ним.

Входячи в роль, Жозефіна не помічає, як  руйнує життя своїх близьких, адже її егоїстична особистість думає лише про самоствердження, а не про нещасну матір, сестру та її нового коханого, любов якого для Фіни – просто гра, чатина вистави.

Операторська робота у фільмі нічим не вирізняється,  в цій картині на себе все бере сценарій, візуалізація тут ні до чого, лише духовне наповнення фільму «бере тебе голими руками за живе».

Історія Фіни доходить до переломного моменту: здається в неї є вибір – вернуться до своєї  (тепер їй вже здається блаженної) невидимості , обрати особисте щастя , рідних – чи все ж таки стати на сцені впевненим кроком. І життя робить вибір за Фіну. Вона ще трохи метається туди-сюди, і зрештою гордо іде грати свою роль.

                                                                                                                                                         Мирослава Ляхович