Наша остання молодість: варіант Педро Кошти

Мені кажуть: їж і пий! Втішайся тим, що ти маєш!
Але як я можу їсти і пити, коли я відбираю в голодного те, що я їм,
а моя склянка води вкрадена в спраглого?
Та я все-таки їм і п'ю.
(Бертольт Брехт)

Строгий антиіндустріальний кінематограф Педро Кошти немовби переносить соціальні нещастя португальців на холодне і сизе покривало якоїсь іншої планети, а співіснування багатства і бідності показує як космічну риторику добра і зла.

Можливо, не всі знають, та картини Педро Кошти вже не перший рік входять у топи інтелектуалів і радикальних кіноманів від Парижу до Москви. Його підходом до кіно захоплюється Жак Ріветт, а редактор Cahiers du Cinéma Жан-Міешль Фродон називає його в числі найактуальніших режисерів сучасності на рівні з Ван Сентом, Лінчем, Сокуровим, Кіаростамі, Чжанке.

В чому ж унікальність новаторських засобів Кошти? По-перше, він знімає на цифру. Ясно, що тут Кошта не піонер, але він, принаймі, один із вихователів відношення до дигітального кіно як до самостійного і дорослого виду мистецтва, а не просто прогресивної рубрики традиційного плівкового кінематографу.

По-друге, Кошта реформує ставлення до функцій знімальної команди. У «Молодості на марші» він остаточно відмовляється від армії асистентів і техніків. Таким чином він пропонує перестати вважати кіно командним видом мистецтва і не перетворювати фільми на фабрики для випускників вечірніх кінокурсів. Як у мрії Тарковського, лишається тільки одинокий художник, його пензель-камера і реальність як об’єкт фіксації. Ту ж «Молодіть на марші» Кошта терпляче знімає майже сам, протягом 15-ти місяців живучи немов сім’єю разом зі своїми жебраками-акторами в приреченому на знесення лісабонському кварталі Фонтаінаш.

По-третє, Кошта переглядає технічні константи зйомок. Він відмовляється від штучного освітлення, що в союзі з цифровим відео робить зображення фільму «Молодість на марші» тьмяним і пісочним, з погано помітною мімікою облич. Зафіксована в одній точці камера і гола сцена перед нею. Замість декорацій - мох на стінах, можливо, якийсь старий стіл, можливо, якесь вікно, можливо, люстра. Майже «Догвіль», але, замість геніального прикидання Кідман чи Гловера, на сцені справжні старці на милицях. Так виникає унікальний театр реалізму, коли не акторську гру переміщають в справжні чи штучні інтер’єри, а, навпаки, на класичну чисту сцену поміщають фрагменти реальності.

Арсенал засобів Кошти не далеко йде від кухонного кінематографу аматорів, що ще раз доводить: різниця між простою відеозйомкою і кінематографічним явищем часто вимірюється ідеями, які за ними стоять. До картин Кошти легко можна побудувати теорію. Так, у «Молодості на марші», наприклад, можна помітити аналогію між поведінкою його камери і затягнутими, статичними пасажами Ясудзіро Одзу. Ще дехто може висунути теорію про місце відкритих-закритих дверей в його фільмах (в «Молодості на марші» їх також багато). І головне, сам Педро Кошта може натхненно філософствувати про задачі кінематографу, регулярно згадуючи когось із пантеону великих реалістів (можливо, ще і через цей поважний досвід Кошти-глядача набачені кінолюби охоче сприйняли його за свого).

Кошта заперечує різницю між фікцією і документом (якщо люди знають, що їх знімають, який же це можне бути документальний фільм?), а свою творчість називає «вуличним кіно», або згадує брехтівське «я роблю дорогоцінне каміння для бідняків». Тому проникливі оглядачі справедливо підходять до творчості Кошти найперше з культурологічної точки зору, розглядаючи його в паралелях наступництва традицій чи то Жан-Марі Штрауба, чи то Джона Форда, а в найсміливіших випадках - Рубенса. При цьому чомусь ігноруючи соціальну мантію його творів.

Непідготовленому глядачу картина «Молодість на марші» може здатися сирою і бридкою. Адже в ній Кошта ніяк не пом’якшує концентрацію отруйного в дійсності, але в даному випадку це частина його авторської стратегії. Режисер твердить, що лише неприємний осад від перегляду змусить глядача побачити на екрані епос чужого життя замість самого себе. Краса ж у кіно Кошти не є чимось природним – її ще треба вміти знаходити. Свідомість глядача мусить не просто сприймати реальність фільму, а противитися їй. Тому кіно Кошти можна спробувати назвати «кінематографом опору».

Якщо час кіносеансу дає нам шанс натиснути паузу на ескалаторі режимної буденності, присвятивши його своїм думкам, то очищена від сигнальної ефектності «Молодість на марші» є чудовим полігоном для роздумів. Простота і бідність художніх засобів фільму по-своєму доповнює бідність його героїв. Цей фільм – сповідь португальських гастарбайтерів, графітна ілюстрація картин капіталістичного пекла, демонстрація замуленого соціального дна у всій його безпросвітності.

Світ картини жадібно існує під нігтями благополучного суспільства з диференційованим розподілом майна. Цей світ починається і закінчується в сірому лісабонському гетто, котре його мешканці не здатні покинути навіть силою спогадів. Немов павук, павутинням фільму блукає худий і сивий негр Вентура. Весь фільм він ходить в гості, щоб розділяти стіл і печаль таких як і він сам мучеників. За це деякі з них називають Вентуру «papa».

Описувати «Молодість на марші» легше, ніж дивитися і розуміти. Картини жебрацтва можуть увійти в дисонанс із нашими ситими тілами. Але найшвидше, фільм не стане для нас одкровенням, а для нашого світу - прокляттям. Адже картина Кошти – це його бич проти цвітіння західної системи цінностей (яка ще не до кінця укорінилась у нас). Згідно з якою всякий бідняк – це loser і слабак, що жебракує виключно з власної волі, бо ліниться пахати або тішиться пияцтвом.

Фільм не йме віри в капіталістичний міф, згідно якому кожен трудар рано чи пізно зможе заслужити своїми мозолями щастя. Бо в кращому випадку воно виглядатиме як власне бунгало три на чотири з комунальним богом на покутті й вікном на цементний завод. Та й то, все життя вже буде позаду, а людина - понівечена кокаїновим допінгом або вірусом затуплення і байдужості до світу.

Герої картини – занапащена каста злидарів, споглядаючи на яких згадуєш, що баланс нашого щасливого буття на планеті підтримується чиїмось виколотим оком або сирітством.