«Диктатор»: Останній диктатор на Землі адмірал генерал Аладін

Не встиг ще світ забути шокуюче відео про смерть Муаммара Каддафі, як Саша Барон Коен швиденько присвоїв собі звання останнього диктатора на планеті і зіграв роль адмірала генерала Аладіна. І все було б добре у його тоталітарній країні – Вадії, якби не ООН та «лігво великого сатани» – Америка.

«Вирівняйте зуби, обріжте нігті, відмийте і… вкоротіть пеніс» – ось, що потрібно аби перетворити простого вадійського пастуха у двійника Аладіна, що захищатиме його від спроб численних ворогів убити ненависного диктатора.  Він має все – сусіда Бін Ладена, коханку Меган Фокс, купу підданих, ядерну бомбу… Проте гуманізм, толерантність і врешті-решт демократія створюють загрозу для процвітання диктатури в його країні. Та, вирушаючи в Америку з усією прислугою та нагородами на піджаку, він і гадки немає, що може втрати все.  

Динамічний за сюжетом та традиційно насичений «коенівськими» жартами фільм, натхненний бестселером «Забіба і Цар» (Zabibah and The King), авторство якого приписують Саддаму Хусейну. Подейкують, що головний герой Аладін – насправді і сам Саддам. Режисером картини став Ларрі Чарльз, який працював з Коеном над фільмами «Борат: Дослідження культури Америки на благо славного народу Казахстану» і «Бруно».

Чому не зраджує з фільму у фільм Коен – так це класичному герою помічнику-фанату. У «Диктаторі» це Надаль – розробник ядерної бомби, один з тих, кого наказав стратити Аладін, проте який, як і всі решта, залишився живими, бо переїхав в Америку. Диктатор зустрічає свого майбутнього помічника без розкішної бороди та мундира  з орденами. Його підступним чином зрадив дядько і наказав вбити, взявши на місце Аладіна переодягнутого двійника. За його наказом слухняний пастух-двійник повинен виступити з офіційною заявою в ООН про підписання нової демократичної конституції Вадії. Зрозуміло, що за логікою сюжету такому лиху Аладін повинен зарадити. І допоможе йому в цьому, звісно, Надаль.   

Політичний підтекст фільму читається чи не з перших кадрів. Інсценування повалення статуї Хусейна у Багдаді 2003 року в «Диктаторі» перетворюється у пародію на мас-медіа. Загнані в рамки коректності та політичної терпимості, двоє ведучих, що коментують виступ двійника Аладіна в ООН, реагують на випорожнення в графин під трибуною як «демонстрування непокори світовій спільноті». Проте свого апогею абсурдність досягає  в сцені з прийманням пологів у магазині вже справжнім Аладіном. «Це що, не хлопчик? – каже він. – Де тут у вас смітник?».

Змінити тиранічну сутність Аладіна за законами жанру повинне кохання. Та чи переможе воно фемінізм, мультикультуралізм та антисемітизм – дивіться самі.