«Син»: Притча про батька

«Син» братів Дарденнів не схожий на жодне інше кіно не тільки своєю документальною манерою зйомок, повною відсутністю музики, мовчазним спогляданням та відсутністю емоцій. Фільм торкається настільки складних психологічних та філософських проблем, про які важко думати навіть відсторонено, не те, що уявляти себе на місці героїв. Тонкий, нейтральний, але бездонний за своєю глибиною артхаусний шедевр сподобається прихильникам кіномистецтва в стилі «нового реалізму».

Сюжет довго лишається незрозумілим. Герой на ім'я Олів'є – столяр. Він працює в центрі реабілітації «важких» підлітків, звільнених з місць позбавлення волі. Він навчає їх ремесла – так у хлопців з'являється надія на майбутнє. Одного дня в центр скеровують новенького підлітка і це перевертає з ніг на голову позбавлені подій будні Олів'є, а точніше – його внутрішній світ. Він, збентежений і наляканий, починає слідкувати за життям хлопця. Пізніше стає зрозуміло, що колись в Олів'є загинув син – його вбили під час пограбування. І вбивцею є саме цей юний колишній в'язень, якого взявся навчати столярській справі головний герой. Що обере Олів'є в цій драматичній ситуації, яку важко охопити розумом: помсту чи прощення?

Фільм збурює в глядачеві ціле море думок і почуттів. Проблема, якої торкається «Син», настільки складна, що поставлене самому собі питання «А як вчинив би я?» так і залишається без відповіді. Власне, режисери фільму не збираються відповідати на це питання. Вони всього лише демонструють нам шматок підглянутої крадькома чужої трагедії.

Кіно зовсім просте, без будь-яких прикрас. Дарденни не показують ані найменших відтінків власного ставлення до того, що відбувається на екрані – це звільняє фільм від штучності та пафосу, залишивши тільки життя, важке й незрозуміле, складне й просте водночас. Ручна камера з першого кадру «підглядає» за головним героєм, здебільшого показуючи його обличчя збоку чи ззаду. Це обличчя не виказує ніяких емоцій. Тільки іноді камера вихоплює з погляду Олів'є його внутрішню муку. В усіх інших кадрах герой ходить, сидить, веде автомобіль, їсть, коли зовсім зле – качає прес. Діалогів вкрай мало. Сторонніх звуків теж. «Музикою»фільму є музика життя: звуки ударів молотка по цвяхах і гудіння пилки. Пейзажів у фільмі також не побачиш. Ніяких зайвих деталей, що відволікали б глядача від внутрішнього світу героя, від психологізму «Сина».

Під час перегляду цієї непростої стрічки зі свідомості мимоволі випливають біблійні сюжети. Згадується, що так само навчав столярства Йосип малого Ісуса. Що саме звідти – незрозуміле нікому, незбагненне і навіть божевільне милосердя. І всі ці питання гріха і спокути, помсти і прощення можна передати хіба що притчею. «Син» є саме притчею. Складною й глибокою притчею про милосердного батька.