«Мої чорничні ночі»: Він, вона і чорниці

Герої фільму навіть і не здогадувалися, як може звичайне кафе на розі з російською назвою «Ключ» поєднати їхні серця. Вдень кожен жив собі, як хотів, але ночі були створені для сліз, поцілунків та чорниць.

Кафе, де продаються чудові пироги з чорницями, знаходиться у серці Нью-Йорка. Але це - не головне. Головне - почуття, образи, втечі, наївність, чекання, ключі і чорничні пироги з морозивом. Так солодко і так прозаїчно, як і саме життя.

Фільм тонкий, спокійний, меланхолійно-медитативний. Виникає враження, що він триватиме доти, доки не закінчаться чорниці в кафе «Ключ». Режисер Вонг Кар Вай, мабуть, сховав недоказані репліки героїв під склом своїх темних окулярів. «Я не люблю розлучатися і переходити вулицю,» - могла б сказати Елізабет. «Я люблю збирати ключі і слухати життєві історії», - міг би сказати Джеремі. У фільмі багато діалогів, втім, хочеться почути щось іще, побачити якусь картинку після фінального поцілунку. Можливо - привид електрички як символ плинності часу.

Не обійшлося й без ефекту ескейпізму, суто американського трюку. Отак собі взяти і проїхати три тисячі кілометрів, надіславши кілька листів малознайомому хлопцю через весь континент, - вражаюче просто.

Ліззі (Нора Джонс) спостерігала за життям, стоячи по інший бік барної стійки та співчуваючи проблемам інших. Працюючи вдень і вночі, вона вигадала собі мотив - авто. Своєю простотою і наївністю вона впливала так чи інакше на долі чужих людей. Вона була свідком трагічного кінця поліцейського-алкоголіка, зіграла вирішальну роль в житті авантюристки з казино (Наталі Портман). Елізабет могла легко віддати їй всі свої заощадження, не боячись того, що вона може спустити в покер все до останнього цента і навіть не почервоніти. Що, врешті, і сталося.

Елізабет і сама побувала в Лас-Вегасі, і їй майже дістався омріяний зелений ягуар. Та все не так просто. Але вона, все ж, спромоглася купити собі якесь авто і помчати хайвеєм до Нью-Йорка, щоб скуштувати хвалений чорничний пиріг в кафе «Ключ». Трохи неправдоподібно, але дуже по-американськи.

Весь цей час Джеремі (Джуд Лоу) віддано чекає на Ліззі , одну за одною викурюючи свої самокрутки. Його не спантеличує навіть поява його колишньої, Каті - для нього це спогад, минуле. Примарне майбутнє, все ж, за Елізабет, яка не змусила довго чекати на себе і тріумфально постала перед Джеремі в дверях його кафе у зеленій в'язаній шапочці.

Фільм варто дивитися вдвох, а потім блукати містом під акомпанемент пісень Нори Джонс у пошуках чорничного пирога.