Дефіле у вишиванках

22 червня 2010 року в Києві у філіалі центрального музею Тараса Шевченка «Хата на Пріорці» урочисто, але по-домашньому щиро пройшло відкриття виставки одягу, створеного донецькими майстринями-вишивальницями. Наукові працівники музею надали приміщення для показу моделей майстринями, письменницями, журналістками та школярками, які приїхали з різних міст України до Українського еколого-натуралістичного центру (колишня Центральна станція юннатів), що сусідствує з Тарасовою хатою. На цій дивовижній акції зібралися люди віком від 10 до 80 «з гаком», і всім було цікаво.

Гості дійсно дивувалися відданості та сміливості майстринь, які, живучи на Донеччині, що не є надто вже проукраїнськи налаштованим регіоном, послідовно відроджують історію та культуру народу. Як розповіла пані Людмила Огнєва, її колежанки мають дуже різну освіту та фах – лікарі, вчителі, інженери, фізики... Але їх поєднує любов до народної творчості, прагнення передати новим поколінням свої знання та уміння, а також повагу до мудрості наших предків.

Багато цікавого розповіли пані Людмила Огнєва та пані Тетяна Селіванова: і про вишивки-обереги, і про вбрання дівчаче, дівоче, жіноче, парубоче та чоловіче. Виявляється, вишиванка була колись свого роду документом, характеристикою, «профайлом» чи візитівкою людини. Раніше міг кожен, а тепер лишень спеціалісти можуть за вишиваним одягом визначити, наприклад, чи заміжня жінка, чи ще ні, чи одружений чоловік, чи він ще вільний козак. Я з подивом дізналася, що вишитий фартушок, одягнений перед виходом господині з двору, перетворювався на оберіг, прикриваючи її живіт, який уособлює продовження роду (сьогодні б сказали «нижні чакри»).

Письменниця Ірен Роздобудько (родом з Донецька) прийшла показати шановній громаді свою вишиту гладдю сорочку, в якій вона вінчалася з Ігорем Жуком. До розробки малюнка та вишивання цього витвору мистецтва долучилося чимало майстринь з її батьківщини, шанувальниць її творчості. Тепер цю сорочку вже знають і в різних містах України, і в Америці, вона часто з'являється у фоторепортажах про творчі зустрічі письменниці.

А ще Ірен сказала, що фольклорний одяг є органічним на будь-яких світських вечірках та зустрічах різного рівня, він підкреслює індивідуальний стиль та повагу до традицій свого народу. Наприклад, на десятиріччі літературного конкурсу «Коронація слова» чимало гостей були у вишиваних костюмах, які не виглядали недоречними посеред вечірніх суконь.

Не раз дякували гості майстриням за їхній труд і переказували подяки та вітання тим жінкам, які не змогли приїхати до Києва, щоби взяти участь у заході. А Тарас мружив очі з великого портрета, і здавалось, йому була до вподоби така велика родина у вишиванках.

Для тих, хто не зміг бути присутнім на відкритті, повідомляю, що виставка одягу, вишитого майстринями з Донецька, пробуде тут ще місяць, і раджу завітати на Пріорку (вул. Вишгородська, 5), подивитися своїми очима на рушники та на сукні й сорочки, дорослі та дитячі, вишиті не просто хрестиком чи гладдю, а ще й з глибоким розумінням сакрального значення вишивки в житті людини та в історії народу.

Людмила Огнєва та Ірен Роздобудько

  

Свято вишиванок в Тарасовій хаті

  

Свято вишиванок в Тарасовій хаті

  

Свято вишиванок в Тарасовій хаті

  

Свято вишиванок в Тарасовій хаті

  

Ірен Роздобудько в хаті на Пріорці

  

Донецькі майстрині Людмила Огнєва та Тетяна Селіванова

  

Свято вишиванок у Тарасовій хаті

  

Тетяна Селіванова

  

Свято вишиванок на Пріорці

  

Сторінки: 212
    Ctrl →