Місто в мені, я - в місті
Кореньков обперся рукою об теплі камені цоколя, нагріті сонцем, і без жодної оформленої думки поколупав нігтем. Камінь зненацька піддався, виявився не твердим, сколупнулась фарба, і під нею оголилось щось стороннє, на кшталт пресованого картону … пап’є-маше.
Палацу не було.
Височіла велетенська декорація з неструганих дощок, розпертих сірими від негоди колодами. Фіранки висіли на засклених віконних отворах. Посеред двору криво стирчала бетономішалка з застиглим в кориті розчином, і поруч валялася рвана пачка з-під «Біломору».
Ось ще маєток, обігнути ріг, другий: ну?!
Всередині громіздкої фанерної конструкції, між рваних розтяжок тросів, влип в калюжу засохлої фарби бідон з пом’ятим боком.
Це був велетенський театральний задвірок, натягнуте на каркас фарбоване полотно.
Будинки і вулички було зображено на полотні, черепичні дахи, крони каштанів.
Михайло Веллер.
«Архітектор» Міста – Соломія Ковтун.
У знимкуванні брали участь модель агентства «Діви Львова» Уляна Ігорівна Маційовська та мешканці міста Л.
Класний чувак. Так добре вписався. :)