Мокша Табір 2010

теґи: Агі, Альошкін, ars, Артполе 2010, Верхня Букатинка, Мокша. Людяний одяг, Сашко Бо-Гі

Загалом, це, начебто, мало б бути про АртПоле 2010. Але така назва до цього альбому була б притягнута не тільки за вуха, але й за інші причинні і не менш болючі місця.

А тепер, до речі, про місця.
Табір Мокші територіально примостився за межами фестової території. Примостився у відвертий смітник, що лишився чи то від тієї садиби, у фундамент якої я попервах наївно намагався вбити кілок для розтяжок намету, а чи від дачного поселення, що причаїлось фактично у нас над головами і не давало про себе знати аж до п’ятниці. Коротше, було, м’яко кажучи, гидко. Тому довелось лякнути всю цю помийницю граблями, лопатами і серпами. Те сміття, що не встигло ретируватись з полю бою перетворилось на елементи локального декору, над якими наш Арс, наче нещадний гестаповець, заповзято знущався аж весь тиждень, домагаючись повної реінкарнації побутових решток в симпатичні артефакти та життєстверджуючі артефактики. Бур’ян, що в силу якихось магічних аур не піддавався ні рукам, ні ножам, ні граблям, виявився кудлатими кущиками коноплі. Остаточно переконавшись що місцина все ж не проклята, команда «Ух!» розширила фронт бойових дій на тракториста, що під впливом чаклунських заклинань Сашка Бо-гі, розкатав кострубате багно у досить прийнятну автомагістраль на дві полоси з центральним реверсом для vip–персон.
Скажу чесно, за всі 7 днів я жодного разу не був біля Артполівської сцени. По-перше, нам з горбочку все і так добре було чути, а з деяких точок навіть видно. А, по-друге, у власноруч стовреному оазисі, утрамбованому цікавими людьми, можна не просто бездумно двіжувати, але є й чому повчитись, чим поділитись. І процес цього обміну не термінувався в часі та просторі показушними, як зараз до приторності модно стало говорити, «майстер-класами». Процес цей був перманентним і невимушеним. Оглядаючись з вдячною посмішкою на минулий тиждень, проведений в суцільному куяльницькому аж до спазмів в носі лікувальному багні, я навіть не наважусь сказати, що типу тусувався на фесті. Бо насправді в мене таке відчуття, що я був в гостях. У чудової світлої родини. І повірте, в мене вже є приводи сумувати за тими днями.

P.S. ну, і традиційно вже нагадую, що всі світлини в даному альбомі зроблені на плівку фотоапаратом вітчизняного виробництва з патріотичною назвою «Киев-19м».

печера