Піккардійська Терція в Києві: Великий цьом
Вчора, 14 листопада, відбувся черговий київський концерт вокальної формації Піккардійська Терція. Репортаж згодом, а поки – фоторепортаж. Під час концерту Терція передала усім киянам Великий цьом, який має вилікувати від грипу краще за Таміфлю.
Вийшла, кажу щасливою. Але однаково, трохи полаю... :)) Отут о:
http://gecnzrb.livejournal.com/23570.html
це що фотки з майбутнього ? :)))
точно =)))
бу-бу-бу:р
Перенесла. Аби лишень влізло у коментар... :)
А полаюсь трохи.
Звукооператора – відшмагати! Паганюще налаштовано звук! Перша частина концерту – занадто голосна музика, глушить вокал. У першому ярусі – препогано було зі звуком. Я вже й пересідала, шукала, де б краще. Дзуськи, скрізь однаково. Дуже мені було прикро.
Не буду визначати формацію як пластичне поєднання декількох музичних жанрів та жарко вихваляти.
Я так скажу: Драйву – гибель. Енергія так і струменить. Навколо всі таки милі поставали. Нанизує на наскрізний шкерт відчування, що отут о зібралися самі українці – рідні, хохли. Свої.
Загалом, найкраще, що ви вмієте, (попри спів) і на цей раз було так само, – змінювати стан єства. От бува, – і музики файні, і шоу – фантазійне та блискуче… А вийшов на зимну вулицю і швиденько до себе назад повернувся – у тутешність. А от з вашого концерту виходиш преображенним. То справді так. І це – саме вище ваше мистецтво.
Далі так: переважна більшість творів – порадувала. Але мушу визнати, що деякі речі втратили чіткість та ювелірність виконання. Ма'ть через недостатню кількість репетицій… Я ж, звичайно, розумію, що на концерті треба розспіватися спочатку. Так і було – друга частина концерту звучала якісніше. Я не є музичним критиком. Але слово "чіткість" так мені і муляє, нудить. Десь огранка обтерлася, отесалася. Я не лаю, милі та любі мої, досконалі. Але щось змінилося не на краще.
Далі буде :)
Барабанщик, от де! Це ж таке треба… Звичайне наче шоу. Та тут другий план зіграв роль першого. Мою увагу прикувало до тих борсань з першої їх хвилини. Наче мана, змахував руками і бубном, виринаючи окремими частинами тіла на світло. Сказати, що схожий був на шамана – над банально. Більше таки на ману. Дуже доладно гарнірував сценічне дійство, – допоки його було видко, я тіко туди й дивилася.
І, панове, чессслово, прожектори увесь час у зал – не найкраща придумка, дуже стомлює кінець-кінцем. Важко дивитися, багато хто очі руками прикривав.
А ще – подякую за повноцінний час концерту. Не пожадували – ущерть задоволення.
Приїздіть же!
Катерина.
Респект!!! Це була ще та задачка, але ти зробила-таки цукерочку. Молодчина!(хто я – не кажи, сама знаю, сьодні до ночі виправлюсь О:))
бач,я виправляюсь потроху
братиму з тебе приклад)))) справді, не уявляла як із такого досить статичного дійства можна зробити гарний фоторепорт)
фотки супер!
спостерігала за процесом їх створення))
там вистачало фотографів,впевнена що саме за мною спостерігала?)))
А фотографії супер!