Детектив "Зерно правди" Зігмунта Мілошевского: які пристрасті вирують у польській провінції

Знайомство з польським детективом починається, як не дивно, з єврейського прислів'я. "Півправди – то ціла брехня", – красномовний епіграф до історії, яка розтягнулася майже на 400 сторінок. Що ж криється за цим фасадом старанно вибудуваного сюжету? Пристрасті, заздрощі і те, що ми звикли називати історичною пам'яттю.

Життя у містечку Сандомирі насичене начебто українськими реаліями, які виявилися універсальними. Бо кожна людина має свої переваги та недоліки, але всі ці якості загострюються у екстремальній ситуації.  Саме це продемонстрували мешканці польського міста Сандомиру, коли там хтось скоїв злочин, а потім іще декілька. Тож у місцевого прокурору Теодора Шацького з'явилося чимало причин для хвилювань та активних пошуків злочинця. "Гарний слідчий повинен бути, як гарний воротар, який, може й не захистить ворота від неминучого голу, зате абичого не пропустить".

Та найбільшу увагу увагу читача може привернути не скільки "алебастровий труп біля старої синагоги", який фігурує на початку роману, а те, якими неймовірними чутками й плітками повниться місто, з яким захватом люди підхоплюють версію про ритуальне вбивство. І це вже не фантом минулого, а цілковито реальне сьогодення, пов'язане з подіями 70-річної давнини. Коли починають говорити ненависть на пристрасть, голос розуму раптово щезає. На його місце приходять агресивні міфи, стереотипи і ще не розплетений клубок стосунків.

В такому ребусі навіть результат втрачає свою вагу, а ще більшого сенсу набуває процес – суцільна колекція емоцій та пристрастей, бо, як відомо, "в кожній плітці є зерно правди".