Гра в омоніми
Після довгої перерви відома львівська поетка порадувала читачів новою книжкою віршів. На звороті обкладинки вміщений відгук Сергія Жадана, де він порівняв Галку з родинним лікарем, який пише «легко, відсторонено й відверто, так що психоаналіз перетворюється на психоделіку з терпкими домішками драйву, якого їй не бракує». Ця цитата недарма прикрашає видання, адже на презентації в Києві Галина Григорівна підтвердила значимість цих слів: «Я тому і дала цю цитату на обкладинку, бо вона точно передає моє ставлення до поезії і навпаки. Самоаналіз – найцікавіший у творчості, часом він дуже захоплює. Власне, мої емоції, життєвий досвід і є тим матеріалом, який використовую для творення віршів».
Книжка роздвоюється на розділи «Спів існування» та «Співіснування». Такий поділ умотивований тим, що сама поетка полюбляє словесну гру, часто використовує омонімію в текстах. Це, либонь, один з найулюбленіших її прийомів, яким вона послуговується у своїй творчості. Наприклад, в одному з віршів є фраза: «вся справа в міні» й останнє слово можна потрактувати і як вираз обличчя, і як довжину спідниці. Мовні вправляння помітні навіть у самих назвах: «Пас безпеки тут пас», «Це скела про скелю», «Час від часу я гірша від часу», «Легкозаймиста просить тебе: не займай» тощо. Хоч авторка на представленні книжки розповідала, що цей процес виникає мимоволі і вона задумається про таку двозначність вже постфактум. Хай там як, але для читача це можливість по-різному інтерпретувати вірш, відшуковувати в ньому подвійні смисли.
Палітра ж мотивів у «Співіснуванні» дійсно розмаїта: від громадянських почуттів до виховних тонів. Якщо громадянська лірика фрагментарно присутня в текстах поетки, то педагогічна складова займає осібне місце. За фахом Галина Крук викладач, тож прикметно, що вона пробує втілити педагогічний досвід в поетичну форму. Цікавий з цього погляду твір «Виховні моменти», де в монологічній формі дорослий намагається пояснити дитині ті стереотипи й уклад життя, які існували в колишньому Радянському Союзі:
Хочеш йому пояснити, що тузик – цукерки,
і навіть міліцейський бобик – не пес,
і якщо ти погано їла, то лякали тим, що не пустять до школи,
і що з усіх заморського світу чудес найдужче баглося скуштувати
їхньої жуйки і пепсіколи….
Що не можна було говорити всього, що думаєш або знаєш,
Бо батьків викликали на килим і промивали мізки… (с.13)
Врешті підсумовує авторка по-філософськи: «як же йому пояснити, щоби він зрозумів,/ що все зникає так швидко, наче мчиш автобаном…». Батьки й діти – проблема вічна. Значна вікова прірва, виховання в різних державах, століттях спричинює труднощі в спілкуванні та розумінні одне одного. І, власне, поетеса, аби уникнути готових рецептів і нав’язливості, пропонує читачеві риторичні питання та філософську кінцівку в поезії. Саме такою постановкою проблем, уникненням моралізаторства й характеризуються «виховні» вірші в книжці. До речі, в одному з текстів згадується про прополку буряків на колгоспному полі. Авторка не презентації розповідала, що саме цей момент довелося пояснювати власному сину, який не застав той час і не розуміє про що мова. Ще одною цікавинкою у виданні є тема сотворіння і Бога. Зазначу, що Бог дуже часто зустрічається в текстах авторки: він і помічник, і натхненник, і сотворитель; в деяких творах авторка досить слушно мовить про Творця в іронічному тоні, що розбавляє таку собі «набожність» цих текстів. Зовсім випадає з цього контексту жартівливий віршик на 17 сторінці. Вочевидь, «Голос із червивого яблука» написаний для дітей, у ньому оповідається про хробака, який боїться, що його з’їдять разом із яблучком:
Бог яблука, що сотворив людину
зубатою і ніби того мало
аж двох людей навіщось сотворив
а далі вже пішло-поїхало, а далі
воно стоїть із прикусом своїм
неправильним, у брекетах, з очима
упівлиця, кричить щодуху «мамо!»
а я ж йому не мама, я так само
його боюся, разом з яблуком моїм .
Не бракує в збірці авторки і ліричних інтонацій. Часто-густо лірика пов’язана з порами року, в основному це осінь. У емоційних, навіть мелодійних творах авторка поєднала і музику почуттів, й осінню зажуру, й легку замріяність. Правда, інколи цей сезон асоціюється у ліричної героїні з чимось незвичним, до прикладу, літературою, яка жовтіє швидше, ніж листя. Хоча весну, літо чи зиму також можна зустріти на сторінках книжки та вже в поза – ліричному контексті.
Для любителів сучасної української поезії з’явилася хороша нагода познайомитися ще з одною книжкою цікавого автора, а для прихильників творчості Г. Крук – насолодитися новими віршами, написаними в період з 2006-2012 роки.
Друг читача (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/27751/)
