«Поліанна». Гра в радість - грають всі!

Про дивовижну дівчинку Поліанну та її незвичайну гру – гру в радість

Від «Поліанни» просто очей не відірвати! Тим паче, у цього видання такий смачний переклад і  такі хрумкі й приємні на дотик сторінки!

Книга, яка оживає і перетворюється на чудовий світильничок, що освітлює все довкола. З нею і регочеш, і плачеш гіркими слізьми. Герої такі справжні, такі живі, такі об'ємні – якщо так можна сказати про літературних героїв. А ще ця книга насправді змінює життя.

Маленька сирітка, донька вбогого священника-місіонера та його колись багатої дружини, від якої відцуралися рідні через її вибір, після смерті батьків потрапляє до рідної сестри своєї матері – Полі. Там їй доведеться несолодко: нещасна тітка може перетворити чиє завгодно життя на справжній кошмар. Проте дівчинка грає в свою дивовижну гру – й змінює світ навколо.

Це – гра у радість, якої навчив її тато, коли в місіонерській допомозі замість ляльки, про яку Поліанна так несамовито мріяла, прийшли милиці. Як же з цього можна радіти? – «Простісінько! – відповість вам Поліанна. – Радійте з того, що ці милиці... вам не потрібні!»

Цей шедевр Елінор Портер – найкраще, що я можу поради будь-кому за будь-яких обставин. Він піднімає дух і надихає жити далі – і жити дуже щасливо!

А ось що пише про саму письменницю Зоряна Живка:

«В родини Портерів був гарний ошатний будинок, найбільшою окрасою якого був сад, що ріс просто на пласкому даху будівлі. Елеонорі дуже подобалося відпочивати там, сидячи в кріслі посеред дерев, дивитися в небо. Одного разу вона захопила з собою олівець, зошит і почала писати оповідку… 

Потім кілька своїх оповідань вона надіслала до відомого в Америці християнського журналу «Крістіан Гералд»… І їх надрукували! Так Елеонор Портер стала письменницею, на той час їй було вже тридцять три роки. Вона знайшла своє справжнє покликання та справу, якою може славити Бога та нести Його Слово.

Ще кілька років Е. Портер писала короткі історії й оповідання, котрі охоче друкували різноманітні часописи. Її перший роман вийшов друком лише 1907 року. Він називався «Перетнути потік». Аж ось, це було 1912 року, письменниця взялася за невеличку повість для дітей. Ця книга й стала її magnum opus – чи не найкращим витвором життя письменниці.»